На Донеччині, у Покровську, вшанували пам’ять Павла Чубинського, перейменувавши на його честь вулицю Горбенка. Павло Платонович Чубинський – вчений-етнолог, поет, фольклорист, юрист, журналіст, громадський діяч, активний учасник українського національного руху, автор тексту Державного Гімну України. Народився Павло Платонович 15 (27) січня 1839 року на Київщині у небагатій дворянській родині.
Змалку захоплювався географією, мріяв подорожувати. Навчався у Другій київській гімназії, а по її завершенню – вступив на юридичний факультет до Петербурзького університету. У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади, був автором журналу «Основа», завдяки чому познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем.За участь у мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключили з університету, але це не завадило йому у 1861 р. у Петербурзі захистити дисертацію і здобути науковий ступінь кандидата правознавства.
Повернувшись того ж 1861 р. на Україну, Павло Платонович пише чимало статей для газет і журналів, зокрема на тему українського фольклору. Водночас клопотався відкриттям безкоштовної школи для селян у Борисполі, але дозволу влади отримати не вдалось. У 1862 р. кілька українофільських об’єднань утворили «Громаду», та невдовзі проти цього об’єднання відкрили кримінальну справу. Восени того ж року Чубинський написав майбутній гімн українців – вірш «Ще не вмерла Україна». У наш час як Державний Гімн України було затверджено слова першого куплету і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького.
Після прийняття Валуєвського циркуляра 1863 р. Павло Чубинський потрапив під негласний нагляд, і згодом був висланий на поселення в Архангельську губернію за активну проукраїнську діяльність. Оселившись в Архангельську, Чубинський працював слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. Він здобув авторитет великого організатора науки і невтомного дослідника Північного краю. Зрештою Чубинському дозволили повернутися в Україну, тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катериною Порозовою (у 1872 р. пара взяла шлюб, мали 4 дітей).Взимку 1869 р.
Чубинський перебрався до Петербурга, де став членом Географічного товариства, а вже за рік очолив етнографічну експедицію до України. За два роки дослідники об’їхали Південно-Західний край. Зібраний матеріал увійшов у семитомну працю «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», яка отримала золоту відзнаку на Географічному конгресі в Парижі та нині вважається однією з найфундаментальніших. У цій роботі зібрано понад чотири тисячі обрядових пісень, понад триста казок і легенд, багато прикмет, приказок, прислів’їв тощо. Також Павло Чубинський відомий як поет: 1871 р. в Києві вийшла збірка його віршів «Сопілка Павлика», у якій були ліричні вірші, що вражали читача щирістю почуттів. Стараннями Павла Платоновича в Києві 1873 р. було відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства.
Тоді ж Чубинський провів перепис населення Києва, за підсумками якого виявилося, що більшість киян рідною мовою вважають саме українську. Влада вважала це провокацією, тому Географічне товариство закрили, а Чубинського після Емського указу 1876 р. знову вислали з Києва.У 1877-1879 рр. жив і працював у Петербурзі. 1879 р. Чубинський пішов у відставку та повернувся на Батьківщину. За рік він важко захворів і до кінця життя був прикутий до ліжка. 14 (26) січня 1884 р., лише за один день до 45-річчя, Павла Чубинського не стало.
Софія Русова, педагогиня, письменниця і громадська діячка, яка особисто знала Чубинського згадувала про нього так: «Високий, чорнявий, із чорними очима, з густими бровами, низьким гучним голосом, із владними рухами, високим чолом, тип організатора, що добре знає, що організує, уміє володіти людьми і провадить свою справу через перешкоди. Ні постійні переслідування уряду, ні заслання до Архангельської губернії не змогли охолодити його відданості Україні. Він так хотів у ті глухі часи виявити всю багату індивідуальність її народу, всю красу її фольклору!».
Доля підготувала для Павла Чубинського багато випробувань, та все ж він знаходив у собі сили продовжувати боротьбу за українство!
