У попередній публікації ми розповіли про історію з листом Олекси Тихого та зруйновані кургани навколо його рідного хутора Іжівка (Їжівка, Їжевка). Ми обіцяли продовжити цю тему й розповісти про самі розкопки.
Насправді розкопки курганів у цьому районі проводилися двічі, у 1989 та 2006 роках (відповідно Донецьким державним університетом та Донецьким обласним краєзнавчим музеєм). Причому вони велися на відстані не більше півкілометра від Іжівки. Обидві дали досить неординарні знахідки, обидві не були винесені на широкий загал. Фактично, про це знало лише вузьке коло спеціалістів-археологів. Хіба лише завдяки ним можемо зараз дізнатися про таємниці Іжівських курганів, оскільки фонди музею у Донецьку зараз не доступні.
На статтю Р. Литвиненка ми вже посилалися у нашій попередній публікації. Вона стосується першої експедиції, одним із керівників якої був сам Р. Литвиненко, і переважно про неї ітиметься далі. Археолог певен, що якби Олекса Тихий був живий на момент розкопок, то «обов’язково був би частим гостем, а може й учасником-волонтером, нашої експедиції» (Литвиненко Р., с. 30).
До речі, після публікації нашого першого матеріалу його прокоментував ще один відомий спеціаліст з археології Юрій Полідович, завваживши, що «вперше у 1989 р. було розкопано три кургани у групі на полі, де будувалася меліоративна система1».
Чи мається на увазі «кукурудзяне поле», про яке згадує у листі О. Привалова, звертаючись до О. Тихого? Знов-таки, Р. Литвиненко пише, що є деякі підстави припускати, що Тихому йшлося саме про кургани могильника Їжівка-І, неподалік хутора Клинівського, де залишилися сліди руйнування курганного насипу (Литвиненко Р., с. 28). Зрештою, було виявлено групу з шести курганів, в яких знаходилося сорок поховань різного часу. Як вже зазначалося, тоді було розкопано лише три кургани цієї групи.
За словами Р. Литвиненка, «ледве не всі захоронення їжівських курганів належать до бронзового віку, репрезентуючи різні етапи цієї двохтисячолітньої історії доби (ІІІ–ІІ тис. до Р. Х.). Тут виявлено комплекси ямної, донецько-донської катакомбної, дніпро-донської бабинської та бережнівсько-маївської зрубної культур. Серед цих матеріалів є серія виразних поховань з доволі рідкісними особливостями обряду і ефектним речовим супроводом, зокрема металевим реманентом» (Литвиненко Р., c. 29).
«Для прикладу, – продовжує Р. Литвиненко, – виділимо поховання донецької катакомбної культури з дуже рідкісною для неї знахідкою пари дерев’яних дискових коліс і набором деревообробних інструментів. На приблизно півтори тисячі катакомбних поховань, досліджених у басейні Сіверського Дінця, дерев’яні колеса виявлено лише двічі (один з них – їжівський комплекс)» (Там само).
Деякі дослідники вважають (слід завважити, що Р. Литвиненко не поділяє їхню думку), що саме в Іжівці ми маємо до діла з залишками т. з. одноосьової ґратчастої бойової колісниці ранніх мешканців донецького степу, що її у даному разі використовували як катафалк (Пустовалов С., с. 212–214, 218). Після поховальної церемонії подібний візок клали до поховання. На думку прибічників цієї гіпотези, такі ритуальні колісниці, на відміну від суто бойових, буцімто запрягали волами. По закінченні ритуалу тварин також ховали разом із небіжчиком. Припускається, що то були поховання воєначальників.
Чи саме через це в одному з іжівських курганів поруч із колісницею опинилися рештки волів, знов-таки, лишається тільки здогадуватися. З цього питання між археологами точиться доволі гостра дискусія. Тим не менш, на останок можна згадати, що традиція везти небіжчиків на волах (іноді білих) існувала на величезному просторі від Донецьких степів аж до Карпат чи не до початку ХХ сторіччя. Тож не дивно, що в етнологів та археологів є величезна спокуса пристати на бік вельми ефектної гіпотези “бойових колісниць” у степах Донбасу.
Далі буде…
Примітки
1 Слід зауважити, що за радянських часів такі системи були справжнім лихом для курганів, оскільки для їхньої експлуатації необхідно було мати на полі більш менш рівну поверхню, а тому нещадно вирівнювати усі проблемні ділянки та пагорби.
Література
Литвиненко Р. О. Олекса Тихий і археологічна спадщина Донбасу / Р. О. Литвиненко // Мислити з Олексою Тихим: збірник наукових праць. – Вінниця – Дружківка: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. – С. 26–31.
Пустовалов С. Ж. Транспортні засоби в поховальному обряді населення півдня України епохи бронзи / С. Ж. Пустовалов // Культура України. – 2016. – Випуск 52. – С. 212–222.
Матеріал підготував Д. Білько у рамках проекту
«Людина у просторі степу.
Доба каменю. Доба бронзи»
за підтримки
Українського культурного фонду
