Про участь іноземних інженерів і компаній у радянській індустріалізації 1930-х рр.: приклад Краматорська

Анонсуємо статтю Володимира Тихого (сина відомого українського правозахисника) – «Індустріалізація, яку здійснив у «Країні Рад» Захід», що з дозволу автора буде надрукована у найближчому числі «Донеччина: природа, люди, культура», та наводимо декілька цитат із неї, що стосуються Краматорська. У статті розглядається книга відомого історика Ентоні Саттона «Західна технологія і радянський економічний розвиток», головним чином 1-й її том.

Обкладинки книг
Обкладинки книг історика Ентоні Саттона

Ось кілька найбільш цікавих цитат:

«А ось що знайшов Е.Саттон у доступних йому на початку 70-х американських і германських архівах про інший гігант другої п’ятирічки – Краматорський машинобудівний завод:

Завод Фітцнера і Хампнера в Краматорську був заснований у 1896 році, виробляв обладнання для вугільної і металургійної промисловості. Після революції, до початку 1930-х виробництво було незначне, аж до рішення про створення “Крамкомбінату”. Для роботи в Краматорську Межлаук (заступник Голови Всесоюзної Ради народного Господарства, партійний діяч латисько-німецького походження з Харкова, розстріляний у 1938-муВТ) залучив провідного американського інженера Мартерстека. Мартерстек в Америці зібрав команду з 20 інженерів і вони, працюючи в Краматорську,  спроектували перший прокатний стан, який потім завод став випускати серійно. Головними інженерами двох з трьох заводів Крамкомбінату були американці (Рамсі і Лекрон). Основною продукцією заводу на початку 30-х були металоконструкції для Дніпрогесу, на виробництві яких, як повідомляв Лекрон, працювало 26000 радянських робітників. “Хоча Мартерсерк і Лекрон залишалися до 1933 року, більшість американських проектувальників і інженерів виїхали під час валютної кризи (коли радянський уряд відмовився платити їм обумовлену зарплату у валюті – ВТ), і їх замінили німці приблизно 500 у Краматорську які згодилися працювати за рубльову зарплату, без зарплати у валюті“. Практично всі верстати заводу після переоснащення на початку 30-х були американського, німецького або британського виробництва, придбані на основі індивідуальних контрактів з різними компаніями (як правило, контракти передбачали установку, наладку і навчання радянського персоналу). Крамкомбінат був величезним успіхом, він став масово випускати перші прокатні стани, крани, обладнання для домен, мартенів, коксових батарей і т. п. Заводи (СКМЗ і НКМЗ) працюють досьогодні».

Та ще таке:

«Прикметно, що участь зарубіжних компаній і тисяч окремих фахівців у радянській індустріалізації випала з історичногого наративу і суспільної пам’яті радянських людей. Зрозуміло, що за радянської влади це була свідома політика, але приблизно те ж продовжується і зараз. Наприклад, у книжці С. Кульчицького і Л. Якубової “Триста років самотності: український Донбас у пошуках смислів і батьківщини» (“Кліо”, 2016) на 72 сторінках, присвячених радянській індустріалізації 1926–1938, жодного разу не згадано про роботу на Донбасі тисяч німецьких, американських, французьких інженерів, деяких фірм! Хто проектував заводи і шахти, звідки надходило обладнання, хто керував його встановленням і налагодженням – жодного слова. Але є й інші приклади: влітку 2017 року в Запорізькому краєзнавчому музеї відкрили велику фотовиставку, яка показує керівників, інженерів, робітників, які проектували, будували і встановлювали обладнання на Дніпрогесі – включаючи американців».

Поділитися в соціальних мережах:

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *