Кожного року, у квітні, Донеччина, разом з світовою музичною спільнотою, визначає день народження видатного композитора Сергія Прокоф’єва.
Він народився 23 квітня 1891 року у селі Сонцівка Єкатеринославської губернії ( зараз Покровський район Донецької області). Його батьки потрапили в це загублене серед українського степу село, як то кажуть, волею випадку. Сергій Олексійович, батько композитора, був дипломованим агрономом і отримав посаду керуючого маєтком від поміщика Дмитра Сонцова, з яким колись разом навчався. Подружжя Прокоф’євих приїхало до Сонцівки у 1878 році, і з цього моменту, історія села нерозривно пов’язана з прізвищем Прокоф’євих.
Тут, у Сонцовці, пройшло щасливе дитинство майбутнього композитора. Музичні здібності проявилися дуже рано. І вже в п’ять років він напише свої перші музичні п’єси, а в дев’ять – першу оперу. Батьки робили все можливе для того, щоб маленький вундеркінд перетворився на генія. Так, з одного боку, вони намагалися дати все найкраще( гувернантки-іноземки, рояль “Шредер”, дорогі іграшки), але з другого – щовечора мати питала сина: «Що ти сьогодні зробив корисного?». І така сімейна педагогіка виявилася дуже ефективною. Адже саме в дитинстві були вироблені такі риси характеру як працьовитість, відповідальність, енергійність, допитливість та завзятість.
Вступивши до Петербурзької консерваторії (1904 р.) він вже не боявся висловлювати свою особисту позицію: «Я всегда чувствовал потребность самостоятельного мышления и следования своим собственным идеям. У меня были постоянные столкновения с моими профессорами в консерватории, поскольку я никогда не хотел что-либо делать только потому, что этого требуют правила»( запис у щоденнику 1918р.).
Слава і популярність прийшли до нього швидко. Вже через 5 років після першого концерту (у 1908р., на якому, до речі, один з музичних критиків скаже: «Цей, звичайно, ще покаже себе світові»), Прокоф’єв вирушив в тур Європою. Кожен його виступ викликав шквал емоцій. Заголовки статей у газетах того часу – найкраще цьому підтвердження:«Піаніст титан», «Вулканічне виверження за клавіатурою», «Карнавал какофонії», «Атака мамонтів на азіатському плато», «Паганіні рояля».
Прокоф’єв полюбляв епатаж. Він постійно порушував канони, відстоюючи свою творчу позицію. І коли у 1934 році Сергію Прокоф’єву присвоїли звання почесного члена музичної академії в Римі він, з властивим йому почуттям гумору, сказав: «Когда-то опрокидывал основы, а теперь записан в академики».
Відомий кінорежисер Сергій Ейзенштейн, для фільмів якого Прокоф’єв написав музику, якось пожартував: «Когда Прокофьев сам танцует, он всегда оттаптывает дамам ноги. Он настолько привык к разложению ритма, что обыкновенный, нормальный человеческий ритм для него труден, у него ноги под это не ходят».
До речі, всіх, хто був особисто знайомий з Сергієм Прокоф’євим, вражала різноманітність його інтересів.
Наприклад, він був дуже гарним шахістом (мав першу категорію). «Шахматы-это музыка мысли»- полюбляв повторювати композитор. У 1914 році Прокоф’єв виграв шахову партію у Х-Р.Капабланки (який стане чемпіоном світу по шахам у 1921р.).
Також Сергій Прокоф’єв міг би стати видатним письменником. Щоб переконатися в цьому, достатньо прочитати його «Автобіографію» або «Розповіді». А ще, протягом 26 років, він вів докладний особистий щоденник.
Список захоплень Прокоф’єва можна було б продовжити, але сенсом, змістом і формою його життя була музика. «Считать его рабочим временем только те часы, которые он проводил непосредственно за инструментом или за письменным столом, было бы неверно. Что бы он ни делал в остальное время, мысли его бесперестанно возвращались к музыке. В такие моменты по особому выражению глаз Сергея Сергеевича можно было заметить, что он как бы отключался от окружающего, а пальцы рук его, сидел ли он, отдыхал в кресле, разговаривал ли с друзьями, лежал ли больной в постели, часто двигались как бы по невидимой клавиатуре»( зі спогадів М.Мендельсон-Прокоф’євої ).
Його спадщина – це 130 музичних творів, які охоплюють майже всю палітру музичних жанрів. До скарбниці світової музики ввійшли такі шедеври як опери «Любов до трьох апельсинів», «Війна і мир»,балети «Попелюшка» та «Ромео і Джульєтта», симфонії №5,6,7,симфонічна казка «Петя і Вовк».
Сергій Прокоф’єв створив свій звуковий світ. Тому його музика легко впізнається, навіть з ранніх опусів.
У мистецтвознавстві, серед дослідників, вже сформувалася думка про те, що істинно великий оригінальний художник обов’язково впливає на процес розвитку мистецтва. Безперечно, що без Сергія Прокоф’єва світ мистецтва був би іншим, а значить, його творчість вплинула на розвиток світової музики.
Наталя Скіба
