Нещодавно фонди Донецького обласного краєзнавчого музею поповнилися новим експонатом, – мешканка Краматорська передала підшивку щотижневика за 1906 рік. Повна назва його звучить таким чином: «Воскресный день, иллюстрированный журнал для чтения в христианской семье». Це релігійно-громадське видання було популярним у Російській імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Саме неділя присвячувалась духовним потребам, а призначенням журналу було не тільки забезпечення читачів корисною для духовного формування інформацією, але й відволікання від буденних суєтних міркувань.
«На злобу дня»
Тижневик являє собою видання,спрямоване на вибір визначальної події або християнського свята, що вже відбулись або тільки наближаються, тому на його шпальтах читач міг ознайомитись з актуальною подію з церковного та світського життя.
Що собою являє старий журнал?
На шістьох пожовклих аркушах тонкого паперу (дванадцяти сторінках) у дві колонки щільного тексту подається в доступному для сприйняття виді інформація. При цьому вона була цікавою для будь-якої християнської родини, незважаючи на її соціальну приналежність. Слід відзначити, що нумерація сторінок є наскрізною, тобто річна підшивка п’ятдесяти двох номерів журналу являє собою цілісну книгу, обсяг якої становить 624 сторінки.
Прикрашають щотижневик чорно-білі гравюри та малюнки, а на заголовному листі кожного номеру є віньєтка, на передньому плані якої зображена родина за столом. Фоном до цієї ідилічної картини слугуєширокий шлях, яким людський потік прямує до церкви. На останній сторінці номеру містяться оголошення з рекламою різноманітного обладнання або засобів проти облисіння та ожиріння. Як бачимо, за 115 років проблеми, що турбують людство, майже не змінилися.
З історії видання
«Воскресный день» видавався в Москві з 1887 р. до 1917 р. Він коштував передплатникам 4 карбованці на рік з доставкою. Річні передплатники отримували безкоштовні додатки до журналу, як то: «Сучасний літопис», «Недільні листки» тощо. Беззмінним редактором-видавцем був священник Симеон Якович Уваров (1844–1918 рр.), який служив у 1906 році в Нікольському храмі, що розташовувався у Москві на Мясницькій вулиці.
«Допущен Священным Синодом»
«Воскресный день» сприймався як основне періодичне видання, націлене на духовне виховання молоді в родинному колі та в школі. Симеон Уваров займався, як зараз говорять, освітньо-виховною роботою, яка мала дванадцять напрямів, що відповідали структурі видання. Недарма Навчальний Комітет при Священному Синоді дозволив, щоб журнал надходив до бібліотек духовних та навчальних закладів. Тобто Синод колегіально вирішував, що саме було корисним для духовного формування особистості.
Читач зі шпальт журналу міг дізнатись про події минулого, як біблейські, так і світські, про життя видатних діячів православ’я, подвижників благочестя, а також ознайомитись з сучасними актуальними подіями. У журналі можна було прочитати й про паломництво до святих місць, дізнатись про їхнє місце знаходження. Зі свого боку, світські оповідання, вірші, спогади повинні були спряти духовному формуванню.
«Отчего болит душа?» – назва одного з текстів щотижневика. Його автор – отець Симеон, як фахівець в лікуванні духовних недугів, не тільки аналізує цей вид «захворювань», але й пропонує рецепти знеболювальних засобів для «духовного органу».
Окремо треба зупинитись на ілюстраціях. Майстри християнського мистецтва звертались до біблійних та євангельських сюжетів, а також відтворювали сцени з життя християнської родини. При цьому їхні ілюстрації незвичні для візуального сприйняття у наш час.
Зі свого боку, світлини ікон нагадували вірянам про дні шанування певного образу. Наприклад, особливо шанованим чудотворним іконам Ахтирської та Озерянської Божої Матері були присвячені розвороти тексту з ілюстраціями.
Декілька слів треба сказати й про те, як цей журнал опинився в родині дарувальниці. Підшивка журналу далекого минулого, та ще й у палітурці, – рідкісна знахідка для краєзнавця. Родина Ганни Пономаренко, завдяки якій даний експонат потрапив до музейного фонду, не має жодного уявлення, звідки він узявся. Відомо, що їхній прадід, Михайло Воронін, після Другої світової війни відбудовував мости по всій Донеччині, переїжджаючи з місця на місце. Зокрема, він мешкав у Макіївці, Миколаївці, допоки не осів наприкінці 1970‑х років в селі Райгородок. На нашу думку, цю підшивку він знайшов саме в Райгородку, де в роки церковних гонінь була знищена бібліотека парафіяльної школи Архангело-Михайлівської Райгородської церкви, законовчителем якої був відомий священник Антоній Попов.
Наприкінці хочеться відзначити, що кожний музейний експонат зберігає пам’ять не тільки про минулу епоху, а й про тих, завдяки яким він зберігся для наступних поколінь. Дякуємо Михайлові Вороніну, що врятував для нас цей експонат, а родині Ганни Пономаренко за цінний подарунок музею.
Овсяннікова Наталя Борисівна,
старший науковий співробітник ДОКМ
