У цьому році виповнюється 350 років з часу заснування міста Слов’янська. 18 грудня 2025 р. Верховна Рада України одностайно ухвалила Постанову № 14203 «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2026-2027 роках», згідно з якою 1676 рік офіційно затверджено датою заснування міста Слов’янська.
Слов’янськ (до 1704 р. – Соляний, з 1704 р. до 1784 р. – Тор, з 1784 р. – Слов’янськ) – місто та курорт, адміністративний центр Слов’янської міської громади Краматорського району Донецької області.
Місто розташовано на р. Казенний Торець (приток Сіверського Дінця, басейн Дону) біля Торських соляних озер. Слов’янськ також знаходиться в безпосередній близькості від Святогірська і Національного природного парку «Святі Гори».
Виникнення м. Слов’янська пов’язують з видобутком солі на торських озерах. Коли тут почалося солеваріння, точно не встановлено. До заснування м. Соляного в 1676 р. було здійснено кілька невдалих спроб закласти поселення на території Торських озер, що зафіксовано в «Хронології основних подій, пов’язаних з історією Слов’янська в XVI-XVII ст.».
Наприкінці XVI – на поч. XVII ст. на Торських озерах (на той час ця територія належала до Дикого поля) розпочалося видобування солі. У 1645 р. на переправі через Казенний Торець (тоді р. Тор) було споруджено «острожек», який проіснував лише рік. Пізніше під прикриттям Маяцького острогу в 1664 р. було започатковано казенне солеваріння на Торі, яке перебувало під постійною охороною, що, звичайно, сприяло формуванню тут постійного населення.
У 1676 р. на Торські озера було направлено загін під командуванням Родіона Маслова, аби заснувати нове місто-фортецю Соляне (Тор) для захисту соляних промислів від татар.
Уже до 1677 р. основні будівельні роботи було практично завершено. Родіон Маслов передав місто під управління воєводи Богдана Протасова. Торська фортеця використовувалася для захисту південних кордонів Росії. Заселялася ця територія дуже повільно. Тут в основному осідали селяни, які тікали від кріпосної неволі. У 1670 р. вони підтримали повстання, очолене Олексієм Кульгавим – одним із соратників Степана Разіна. Чимало жителів Тора влилося в повстанські загони Кіндрата Булавіна в 1707 р.
У 1685 р. м. Тор стає сотенним центром Ізюмського полку, із 1765 р. – у складі Ізюмської провінції Слобідсько-Української губернії, із 1775 р. – у складі Азовської губернії. 22 січня 1784 р. м. Тор було призначено повітовим містом Катеринославського намісництва й перейменовано на м. Словенськ (згодом – Слов’янськ). 29 серпня 1794 р. Слов’янськ із повітом був приписаний до Слобідсько-Української губернії (із 1835 р. – Харківська губернія).
Після завоювання Російською імперією Криму, дешева кримська сіль витіснила з ринку торську, тому уряд у 1782 р. був змушений закрити виробництво солі на Торських озерах. Промисел відродився лише через 40 років, коли стало можливим використання дешевого донбаського кам’яного вугілля. Після приєднання Криму до Росії в 1783 р. фортецю Тор, яка втратила військове значення, виключили зі списків фортифікаційних споруд.
На поч. XIX ст. у Слов’янську почали виникати промислові підприємства (переважно харчової промисловості). У 1869 р. повз Слов’янськ пролягла Курсько-Харківсько-Азовська залізниця, що сприяло подальшому розвитку міста, яке перетворилося на значний промисловий центр.
У 1832 р. на Рапному озері лікар Чугуївського військового госпіталю О. Яковлєв застосував солону воду та грязі для лікування, що стало початком Слов’янська як бальнеологічного курорту. У 2-й пол. XIX – на поч. XX ст. курорт, відомий як «Слов’янські мінеральні води», здобув широку популярність.
25 грудня 1919 р. у Слов’янську було остаточно встановлено радянську владу. 16 квітня 1920 р. місто було включено до складу Донецької губернії. Із 1932 року Слов’янськ став частиною новоствореної Донецької області.
У радянські часи місто розвивалося як великий індустріальний осередок (із перевагою машинобудування, хімічної промисловості, виробництва будівельних матеріалів, електроенергетики) та курорт.
У 2014 р. Слов’янськ став першим містом в Україні, яке захопили російські диверсійні групи. Але воно було звільнено менш ніж за три місяці – у ніч на 5 липня 2014 р.
30 вересня 2025 р. Указом Президента України В. Зеленського, Слов’янську було присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».
З 21 серпня 2026 р. м. Слов’янськ офіційно було віднесено до зони активних бойових дій.
Сьогодні місто мужньо чинить опір російським окупантам, спростовує міф про те, що цивілізацію в Донецький край принесла російська імперія. А знати дату заснування Слов’янська – значить, що український Схід має глибоке коріння, яке неможливо знищити.
