У сьогоднішній рубриці «Літературна Донеччина» звертаємо увагу наших читачів на життя й творчість талановитої поетеси Донбасу Решетової Світлани Андріївни (1937-2012 рр., с. Никифорівка Артемівського району Донецької обл.). Майбутня письменниця закінчила філологічний факультет Слов’янського педагогічного інституту, згодом працювала вчителькою української мови міста Єнакієвого. Упродовж життя поетеса була активною громадською діячкою, відвідувала багато літературних об’єднань, написала багато чудових віршів, а також творів у прозі.
У 1989 році Світлана Решетова переїхала жити до міста Артемівська, де продовжила вчителювання. На той час письменниця вже друкувалася газетах «Енакиевський рабочий», «Вперед», «Донбас», «Донеччина», «Акцент», «Комсомолець Донбасу», «Освіта», «Українська мова і література в школі», «Дивослово», у колективному збірнику «Рабочая песня», «Самоцвіти», у колективному хрестоматійному збірнику «Не хлібом єдиним».
Світлана Решетова також відвідувала заняття літературного об’єднання при редакції газети «Вперед», брала активну участь у літературознавчій роботі міста Артемівська.
Поетеса з дивовижною красою оспівувала у своїх творах неперевершеність Артемівщини та рідного села Никифорівки. Згадаймо хоча б вірш «Старовинний Бахмут» – скільки в ньому любові й замилування старовинним шахтарським містом, скільки трепетної ніжності в новостворених порівняннях та епітетах!
Старовиний Бахмут
Старовинний Бахмут, ніби ключ журавлів,
Пропливає, тривожачи вічність.
Славних прадідів дух зберегти він зумів
І зберіг праслов’янське обличчя.
Старовинний Бахмут, надломивши печаль,
Що вросло у віки полиново,
Обновив на обличчі своєму печать,
Посміхнувсь і зацвів калиново.
Старовинний Бахмут кожним змахом крила
Дорівнятися хоче до птиці.
І задивиться мрійно цей дивний корал
У піднесене небо із ситцю.
Відомо, що Світлана Андріївна Решетова у 2001 році стала лауреатом премії «Плекаємо рідну мову» та лауреатом премії В.М. Сосюри. У 2001 році побачила світ її збірка віршів « Перенесу війну у вірші», у 2002 – збірка поезій «З роси і води», у 2003 році – «Нев’януче сузір’я», у 2004 році – «Зоряна криниця». Талановита землячка також є авторкою гімна міста Бахмута. Ось його урочисті рядки:
Славне місто Бахмут має зоряну долю,
I бунтарство його від Булавіна йшло,
Кидав виклики злу в лабіринтах сваволі
I вступав у двобій за своє торжество.Приспів
Бахмут здавен красиве, горде місто,
Не сплив безсідно в древній сивій млі.
Артемівськ – Бахмут – лунає врочисто,
Немов одвічний поклик журавлів.
Праслов’янський онук вміє праведно жити,
Дух козацький і волю тримає в віках.
Мудрість роду жива – вміє серцем горіти,
Золоті ключі долі – в надійних руках…
У своїх поезіях Світлана Решетова відкривається нам людською сутністю. Поетичне слово – це її характер. Узявши книгу талановитої поетеси в руки і прочитавши кілька рядків, хочеться дочитати до кінця, бо її творіння притягують якоюсь магічною силою своєї довіри й простоти. Вірші відомої землячки є часткою її єства, щирою й задушевною сповіддю життя цікавої, небуденної людини.
Читаючи вірші поетеси, наче бачиш її саму – мрійливу жінку з болями й радощами, помислами й надіями. Вона захоплюється народженнями світанку, розбрунькованою галузкою й росинкою на траві, літнім сліпим дощем, який приходить до неї в сни, «легендою торкаючись душі». Разом зі Світланою Андріївною можна сумувати й дивуватись, мріяти про пізнання незнаних таємниць усіх чар.
У своєму багатому письменницькому доробку поетеса згадувала про все, що її оточувало на рідній землі, у кожний рядок поезії вкладала часточку душі: «І про любов, і про Україну, і про рідний край, і про Шевченка, і про Лесю Українку, про Стуса і про Сосюру, і про Святогірський монастир та Святі Гори, про різні церковні свята – про все». Бо все, що її оточувало, – боліло або захоплювало, було рідним і дорогим.
А «…якою вона була вимогливою до українського слова! Вона ставилась до нього зі священним трепетом. Її поезія мала чітку громадянську позицію: вона знала, що це дійсно святе, і це завжди впадало в око», – згадувала донька письменниці. Світлана Андріївна писала вірші й оповідання українською мовою на Донеччині, ще коли державна мова тут була «не в тренді». І все ж досягла багато чого, бо дуже любила свою країну і мову її солов’їну.
Тема любові до України, рідного Донецького краю є провідною у творчості Світлани Андріївни. Зокрема, одна з її збірок починається з розділу «Україна – це мій дім, живемо ми всі у нім». У патріотичних віршах поетеса наголошує на таких невід’ємних і надзвичайно важливих сьогодні поняттях-символах нашої великої й незалежної Батьківщини, як прапор, держава, родина, звичаї.
На прапорі держави
синя й жовта барви.
Чисте небо – барва синя,
сині, сині васильки.
Жовта барва – колоски.
Я собі букет збираю:
жовті й сині барви знаю.
Відчуваю я в цю мить,
як на світі добре жить.
Україна – це мій дім,
живемо ми всі у нім.
Так, Україна – це наш спільний дім, Донеччина – наш рідний край, тож цінуймо й бережімо їх синьо-жовті барви, які були, є і будуть символами життєвого добробуту й щасливого майбуття всіх поколінь славетного й нескоренного українського народу!
