Благодійництво – це своєрідний лакмусовий папірець, яким визначається духовність, гуманістичні цінності як суспільства в цілому, так і його окремих громадян. Його потреба була на часі завжди, а сьогодні, коли точиться російсько-українська війна, мільйонам українців на власному досвіді довелося переконатися, наскільки воно дієве, особливо в ситуаціях, коли люди змушені покидати свої домівки, а багато позбулися всього взагалі, і люди, які залишилися й проживають безпосередньо в зоні бойових дій, часто можуть розраховувати лише на волонтерську допомогу й підтримку. І тут треба наголосити, що сучасне благодійництво в Україні має глибинне коріння й давні традиції.
Його витоки починаються з часів Київської Русі. Княгиня Ольга заснувала першу в Києві лікарню, за вказівкою князя Володимира збудовано Десятинну церкву, а Ярослав Мудрий, крім того, що вкладав кошти у спорудження Софійського собору, опікувався школами та бібліотеками. Не відставали від князів і купці (у Києві збудовано храм Святої Богородиці Пирогощі).
Надалі історію українського благодійництва гідно продовжили діячі братств, князі Костянтин та Василь Острозькі (Острозька Академія), митрополит Петро Могила (Київський колегіум – зараз Києво-Могилянська академія), українські гетьмани Петро Сагайдачний, Іван Мазепа. І цей список можна продовжувати до безкінечності. Лише відзначимо, що гідне місце в ньому посідають і жінки (Ганна Гойська, Раїна Вишневецька, Анастасія Заславська). Ми ж надалі зупинимося на постаті Галшки Гулевичівни (1575 – 1642).
Вона походить зі старовинного православного роду, навчалася в Острозькій академії. Перебуваючи в атмосфері жорсткого протистояння православної та католицької гілок християнства, Галшка Гулевичівна прийняла рішення щодо добровільного пожертвування всього свого майна (у повітах Київського, Волинського та Брацлавського воєводств) Київському братству. Отримавши на території Києва землю, члени братства засновують Київський Братський Богоявленський учительський монастир, школа при якому стає Київською братською школою, яка надалі буде нерозривно пов’язана з Києво-Могилянською академією. І це було не єдине пожертвування Галшки Гулевичівни.
Повернувшись із Києва до рідного Луцька, вона укладає духовний заповіт, яким усі свої готівкові кошти віддає Луцькому братському монастирю та Хрестовоздвиженській школі при монастирі, «де тіло моє відпочинок і душа рятунок до прощення гарячими молитвами мати маєт». Отже, цілеспрямовано слугуючи справі розвитку української громади, Галшка Гулевичівна зуміла подарувати не землю і кошти братським школам, а все своє життя на славу України.
А благодійність, без сумніву, – це Благе Діло людей, яким небайдужі проблеми їхніх співвітчизників.
