«9 травня ми будемо вшановувати
нашу історичну єдність —
єдність усіх європейців,
які знищили нацизм та
переможуть рашизм.
Це буде День Європи,
яка допомагає нам боротися
за всіма напрямками:
на полі бою зброєю,
на дипломатичній передовій —
рішучістю, проти ракетного
терору та зимового блекауту,
в економіці та на юридичному фронті».
Президент України
Володимир Зеленський
Останніми роками український календар знаменних дат зазнав суттєвих змін, які відбулися значною мірою завдяки двом взаємопов’язаним процесам – декомунізація та реальні кроки, спрямовані на повноправне входження до Європейського Союзу. Це, зокрема, позначається на тому, що українці починають по серйозному занурюватися в ідеологічні цінності, сповідувані більшістю європейських країн, а ті, у свою чергу, перестають сприймати Україну як своєрідну «terra incognita». Однак так було не завжди, а тому давайте перегорнемо кілька сторінок нашого вітчизняного історичного календаря.
988 рік. Великий київський князь Володимир прекрасно усвідомлює, що язичницькій Русі конче необхідне щеплення нових культурно-духовних реалій, які б слугували подальшому її нормальному розвиткові в тогочасному колі європейських держав. Тому й обирається християнство, яке тоді слугувало своєрідним еталоном порядності, доброчинності, довіри в міждержавних стосунках. При цьому слід наголосити, що Київська Русь увійшла в коло християнської цивілізації не як бідний пасинок, а з відчуттям власної самоцінності, оскільки руська інтелектуальна еліта міцно тримала пульс на важливих життєносних тогочасних культурно-духовних здобутках і традиціях.
Наприклад, Нестор розпочинає свій літопис «Повість временних літ» з біблійного післяпотопного розподілу Землі, що повністю відповідало тогочасним літературно-релігійним канонам.
Ще один красномовний факт авторитету Русі в тогочасному європейському світі. Це те, що доньки руських князів (39 княгівень) часто ставали дружинами представників найвідоміших дворянських та королівських родів Європи (княжни ставали правительками Польщі, Угорщини, німецьких земель). І вищі особи європейських країн мали за честь зв’язати свої долі з русинками не задля претендування на престол подружньої батьківщини, а щоб заручитися підтримкою і впливом їхніх батьків та братів. А найвідомішою «іноземною дружиною» стала донька князя Ярослава Мудрого Анна, яка гідно репрезентувала на чужині свою Батьківщину, яка в ті далекі часи була значно більш розвиненою культурно й економічно, ніж Франція (за свідченнями істориків, Анна мала добре вироблене письмо, бо, вірогідно, займалася переписуванням книг).
Можна припустити, що вибір французького короля Генріха І, який просив руки Анни Ярославни, був зумовлений не лише політичними міркуваннями: слава про красу й розум руської князівни линула по всій Європі, дійшовши й до Франції. До наших днів зберігся один цікавий документ, який містить у собі пам’ять про Анну Ярославну. Це грамота Суассонському абатству, надана Філіппом І.
Як відзначав свого часу один із французьких дослідників, «на тій грамоті королева не задовольнилася звичаєм свого часу покласти знак хреста перед своїм підписом, виписаним рукою писаря. Навпаки, вона поклала своє ім’я і свій титул материнською мовою і слов’янськими буквами: Ана регина» (тобто «Анна королева»).
Анна стала центром лицарського гуртка, і французькі філологи знайшли у французькому лицарському епосі, зокрема в «Пісні про Роланда», опис київських ландшафтів. Мабуть, королева розповідала про Київ, і ці оповідки знайшли відображення в лицарському епосі Франції. Французька письменниця Режін Дефорж написала історичний роман «Анна Київська». А нещодавно в Санлісі за домовленістю з українською стороною розпочалися роботи по проєктуванню і встановленню пам’ятника Анні Ярославні.
Говорячи про міждержавні стосунки України з іншими європейськими державами, не можна оминути активну дипломатичну діяльність Богдана Хмельницького за часів Національно-визвольної війни. У протистоянні з Річчю Посполитою гетьману доводилося проводити гнучку зовнішню політику й шукати союзників серед сусідніх та віддалених країн, одні з яких були на боці України, а інші підтримували наших супротивників. Так, протестантські країни (Англія, Голландія, Швеція, князівства Північної Німеччини) співчували українському народові й бажали йому перемоги над Польщею. Відомо, що до Б. Хмельницького написав листа навіть керівник англійської буржуазної революції Олівер Кромвель.
Знайшла Україна міжнародну підтримку й під час Національної революції 1917 – 1921 років. Так, 9 лютого 1918 року в Бересті (Брест-Литовську) між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією з іншого була підписана мирна угода.
А тепер повернімося до сьогодення. Маємо на увазі 8 і 9 травня. Від того, як будуть розставлені акценти при потрактуванні подій, що припадають на ці дні, залежатиме майбутнє України: чи вона зможе довести свою приналежність до демократичної Європи, не декларацією, а конкретними справами довести свою відданість істинно гуманітарним цінностям, чи залишиться в полоні комуністичних ідеологічних доктрин. Адже в радянські часи 8 травня було рядовою календарною датою, а 9 вважалося святом, хоча й «со слезами на глазах». А в путінській росії воно все більше перетворюється на шабаш «побєдобєсія» з погрозливим твердженням «Если надо – повторим!»
Для мислячого ж людства 8 травня – це день, наповнений мінорним звучанням, це День пам’яті та примирення, присвячений жертвам Другої світової війни та перемозі над нацизмом. Символ цього дня – червоний мак, який нагадує своїми пелюстками сліди крові від пострілів. Зазвичай макет квітки кріплять до одягу з лівого боку біля грудей. На факті примирення слід наголосити особливо. Наприклад, для французів цей день означає не лише перемогу над німцями, але також примирення, причому не лише із колишнім ворогом, а також із нинішніми опонентами та власною історією.
Останнє все ще залишається актуальним для країни, яка пережила значне розчарування від викриття фактів масової колаборації французів із нацистами під час війни. Над цим варто задуматися українцям, оскільки ще живі ветерани як Радянської Армії, так і УПА, які в роки Другої світової війни дивилися один на одного через приціл автомата, це потрібно й молодшим поколінням, оскільки до цих пір мало обізнаних з вітчизняною історією громадян наші ідеологічні вороги залякують «кровожерливими бандерівцями», а попереду нас очікують неоднозначні взаємини з тими, хто з початком повномасштабної україно-російської війни жив надією на утвердження «руського міра».
Зовсім іншим змістом наповнене 9 травня. Для країн, що знаходяться на захід від кордону колишнього СРСР, цей день давно став Днем Європи (Рада Європи відзначає його як свято з 1964 року). Дату 9 травня було обрано не випадково, а щоб вшанувати внесок міністра закордонних справ Франції Роберта Шумана в євроінтеграцію.
На сьогодні Європейський Союз (ЄС) має свій прапор (символізує єдність і злагоду між країнами ЄС. Він синього кольору, з 12 золотими зірками по колу, таким чином і число, і форма символізують досконалість і цілісність), гімн («Ода радості» Людвіга ван Бетховена) та написаний латиною лозунг «In varietate concordia» (Об’єднані в різноманітті). У цей день проводять освітні заходи про Європейський Союз, культурні та творчі ініціативи, виступають на підтримку європейської інтеграції, відбувається вручення відзнак чи премій.
У СРСР цей день навіть ніколи не згадувався, а в незалежній Україні він утверджувався поступово. Указом Президента України «Про День Європи» від 19 квітня 2003 р., «враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію», встановлено щорічно відзначати цей день у третю суботу травня.
12 квітня 2022 року, Світовий конгрес українських молодіжних організацій та іспанська ГО Інститут 9 Травня звернулися до Президента України з пропозицією перенести відзначення Дня Європи в Україні на 9 травня. Ця ініціатива знайшла підтримку Ради з молодіжних питань при Президентові України, до складу якої входить представник СКУМО.
18 квітня 2022 року у Верховній Раді України був зареєстрований проєкт закону, згідно з яким Президенту України рекомендувалося внести зміни до відповідного указу для відзначення Дня Європи щороку 9 травня — одночасно з державами Європейського Союзу. 8 травня 2023 року Указом Президента України «Про День Європи» встановлено відзначати День Європи спільно з державами Європейського Союзу — 9 травня. Переконані, що з прийняттям цього Указу Україна зробила гігантський реальний крок до омріяного вступу в ЄС.
І ще про День Перемоги в Україні. Незабаром він посяде гідне місце в українському календарі знаменних дат, бо це буде такий бажаний і очікуваний день перемоги над рашистською росією. З цього приводу Президент Володимир Зеленський сказав: «Ми поки не знаємо дати нашої перемоги, але знаємо, що це буде свято для всієї України, для всієї Європи, для всього вільного світу. І буде у нашої перемоги символ — синьо-жовта стрічка, наш український прапор. Усюди, де він має бути по праву».
