Василь Олексійович Городцов – видатний археолог, заслужений діяч науки, професор, доктор історичних наук, один з фундаторів археології як науки.
В. О. Городцов народився 11 березня 1860 року у селі Дубровичі Рязанського повіту Рязанської губернії у родині дяка. Закінчив в Рязані духовну семінарію та піхотне військове училище. Не маючи вищої освіти, Городцов починає археологічну діяльність, поєднуючи її з військовою службою, на яку вступив у 1880р. Одночасно він співпрацює з різними науковими організаціями і товариствами, серед яких Рязанська вчена архівна комісія (1891-1892), Ярославська вчена архівна комісія (1898-1899), Ярославське природно-історичне суспільство (1898-1903), Історичний музей у Москві (1890-1900).
Досліджуючи рідну місцевість, 1888 року В. О. Городцов відкрив неолітичні стоянки на Оці і зібрав колекцію кам’яних знарядь. З того часу майже шістдесят років вчений віддав служінню науці.
У 1906 р. Городцов йде у відставку з військової служби і влаштовується на роботу у Державний історичний музей, де пропрацював до 1929 року. З ім’ям вченого пов’язано розширення і реекспозиція археологічних залів музею, де В. О. Городцов близько 30 років був одним з керівних працівників. Він обробив, систематизував численні археологічні матеріали. Городцов сприяв тому, щоб ці матеріали були виставлені в залах музею. За його безпосередньої участі були видані «Путівники» по Державному історичному музею (1921-1923).
У 1907-1914 рр. Городцов працював викладачем археології у Московському археологічному інституті, у 1915-1918 рр. – у Народному університеті імені Шанявського. 1918 року здобув звання професора і з того часу майже до останніх років життя очолював кафедри археології у двох учбових закладах – Московському державному університеті та Інституті філософії, літератури та історії імені Чернишевського (ІФЛІ). Також був співробітником Інституту матеріальної культури Академії наук СРСР. Чимало учнів В. О. Городцова вирішили займатися археологією, зацікавившись наукою, прослуховуючи лекції вченого. Коли була заснована археологічна секція РАНІОН, її очолив Городцов.
Він виявляв інтерес до багатьох природно-історичних наук, особливо до геології, однак, найглибший слід залишили його дослідження у вивченні ранніх періодів історії батьківщини вченого. Внесок Городцова у вітчизняну археологію великий. Він уміло поєднував теоретичну працю з практичною. Городцов систематично організовував численні розкопки, а його знахідки зберігаються в музеях по всьому світу – в Україні, Криму, Закавказзі, Північному Кавказі, Сибірі, Поволжі, центральних та південних областях РРФСР.
Завдяки особистому багатому польовому досвіду В. О. Городцов створив методику польових досліджень археологічних пам’яток. Він розробив типологічний і порівняльний методи в археології та наукову класифікацію старожитностей СРСР, яка не втратила актуальності і сьогодні. В. О. Городцовим вперше у СРСР були відкриті і досліджені житла-землянки палеолітичної людини (Тимоновська стоянка, 1928 р.) і вироблені прийоми дослідження жител епохи енеоліту. Вчений увів в науку поняття «палеометал».
Виняткове значення мають розробки матеріалів епохи бронзи. У вивченні цієї епохи Городцов відкрив цілу серію культур, встановив їх періодизацію, яка і досі зберегла своє значення міцної робочої шкали по найдавнішим періодам історії Європейської частини СРСР.
Дотепер залишаються актуальними виділені вченим три стадії археологічної історії – ямна, катакомбна, зрубна. В. О. Городцов працював і в Україні. Його дослідження у 1906 році Більського городища, що на Полтавщині, збагатили археологію достовірними знаннями про лісостепову культуру, життя і побут землеробського населення – скіфів-орачів ранньої залізної доби. Ні до, ні після вченого не проводилися більші розкопки побутових пам’яток скіфської культури. Городцов також вивчав й інші райони нинішньої України, зокрема Донеччину і Харківщину, про що він доповів у роботах «Результати археологічних досліджень в Ізюмському повіті Харківської губернії» (1901), «Результати археологічних досліджень у Бахмутському повіті Катеринославської губернії» (1907).
Вивчені В. О. Городцовим археологічні об’єкти, що сягають періоду від палеоліту до пізнього середньовіччя, показують широкий діапазон інтересів вченого, його досвід та глибокі знання.
Перу В. О. Городцова належать понад 200 наукових робіт з найрізноманітніших питань вивчення минулого людства. До фундаментальних праць Городцова належать «Первісна археологія» (1908), «Побутова археологія» (1910), «Археологія. Кам’яний період»(1923), «Археологічна класифікація» (1925), «До питання про кіммерійську культуру» (1927) тощо.
Заслуги вченого були оцінені. 14 січня 1943 року Городцов отримав звання заслуженого діяча науки, 4 листопада 1944 року за видатні заслуги він був нагороджений орденом Леніна. Після отримання нагороди дослідник прожив лише 3 місяці, і 2 лютого 1945 р. помер. В. О. Городцов похований на Новодівичому кладовищі.
