Василь Олексійович Пірко (1935–2012) – доктор історичних наук (1996 р.), професор (1996 р.), член Донецького відділення Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка (1997 р.), голова Донецького відділення Науково-дослідного інституту історії козацтва при Інституті Історії України НАН України (1998 р.), почесний краєзнавець Донеччини (2008 р.), дійсний член Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка (2008 р.), заслужений професор Донецького національного університету (2010 р.).
Василь Олексійович народився 24 лютого 1935 року у селі Волошинове (Старосамбірський повіт, Львівське воєводство, Польща (нині – Старосамбірський район, Львівська область, Україна)) у родині селян. З 1942 р. навчався у сільській семирічній школі, яку закінчив на відмінно. Продовжив навчання у Самбірському педагогічному училищі, яке закінчив у 1954 році. Вищу освіту здобував на історичному факультеті Дрогобицького педагогічного інституту та Львівського університету (1954–1959 рр.). По закінченні Львівського університету отримав диплом з відзнакою.
Упродовж 1959–1963 рр. Василь Олексійович працював учителем історії в школі-інтернаті у місті Хирів на Львівщині. Водночас очолював краєзнавчий гурток і з учнями ходив у туристичні походи, метою яких було знайомство з пам’ятками історії.
У 1963–1966 рр. Василь Олексійович Пірко навчався в аспірантурі Львівського університету. Після її закінчення за направленням Міністерства освіти УРСР влаштувався на роботу до Донецького державного університету, працюючи в якому пройшов шлях від асистента до професора, а також обіймав посади заступника декана історичного факультету (1970–1974 рр.) та завідувача кафедри історіографії, джерелознавства, археології й методики викладання історії (1980–1985 рр., 1992–2012 рр.).
У 1970 р. захистив кандидатську дисертацію за темою «Помісне господарство Перемишльської землі в першій половині XVIII ст.», а в 1996 р. – докторську за темою «Освоєння Степової України в XVI–XVIII ст.». Завдяки зусиллям Пірка було відкрито аспірантуру при кафедрі історіографії, джерелознавства, археології і методики викладання історії Донецького державного університету за спеціальностями «Історіографія, джерелознавство і спеціальні історичні дисципліни» (з 1997 р.) і «Архівознавство» (з 2000 р.)
Василь Олексійович Пірко є автором і співавтором понад 200 праць. Сферою його наукових інтересів було заселення та освоєння Степової України в ХVІ–ХVIII ст., а також історія козацтва та історичне джерелознавство. До визначних робот вченого належать два збірника документів – «Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст.» (1991) та «Джерела до історії населених пунктів Донеччини» (2001), монографії «Заселення Степової України у XVI-XVIII ст.» (1998),«Заселення Донеччини у XVI-XVIII ст.» (2003), «Заселення і господарське освоєння Степової України у XVI-XVIII ст.» (2004), «Соляні промисли Донеччини у XVII-XVIII ст.» (2005), «Галицьке село наприкінці XVII-першій половині XVIII ст.» (2006) та ін. Пірко був членом редакційної колегії кількох наукових та науково-громадських видань: «Історичні та політологічні дослідження» (Донецький національний університет), «Південна Україна у XVIII-ХХ ст.» (Запорізький національний університет), «Схід» (Український культурологічний центр).
За плідну наукову працю та педагогічну діяльність був відзначений нагородами «Отличник высшей школы СССР» (1985 р.), «Відмінник освіти України» (2000 р.), грамотами Президента України (2003 р.), Міністерства освіти і науки України (2000 р.), Всеукраїнської спілки краєзнавців (2003, 2005 рр.), знаком «За наукові досягнення» (2007 р.). Окрім цього, є лауреатом конкурсів «Книга Донбасу» (1998, 2003, 2004 рр.).
Під його керівництвом захищені чотирнадцять кандидатських та одна докторська дисертації.
Василь Олексійович Пірко помер 16 липня 2012 року.
