Гумористичне скерцо для чотирьох фаготів, ор.12.
У вересні 1916 року, в Лондоні, на одному з концертів в Лондонській філармонії, вперше прозвучало Гумористичне скерцо для чотирьох фаготів Сергія Прокоф’єва. Англійська преса дуже схвально відреагувала на цю прем’єру (наприклад, «The Musical News»). А місяцем пізніше в журналі «The Musical Times» з’явиться стаття англійського музикознавця М.Монтегю – Натана, в який розповідалося про творчий шлях молодого композитора. Чому ж прем’єра невеличкої п’єси так зацікавила музичну спільноту туманного Альбінону?
Перша відповідь закладена вже в назві п’єси – «Гумористичне скерцо». Само по собі слово «скерцо», в перекладі з італійської, означає «жарт» і це, начебто, вже повинно спрямовувати слухача до категорії гумору. Але ж навіщо Прокоф’єв додатково підкреслює жартівливість п’єси прикметником «гумористичне»?
Справа в тому, що дуже часто музичні жанри, в процесі свого розвитку можуть так змінюватися, що іноді стає складно зрозуміти – а що було спочатку? І скерцо – один з таких прикладів. З’явившись наприкінці ХVІ сторіччя у вигляді невеличких канцонетт ( пісеньки на гумористичні вірші ), вже у ХVІІ сторіччі скерцо виходить за межі вокальної музики і стає інструментальним жанром. Найвідоміший приклад до класичної епохи – це знамените Скерцо Й.С.Баха з оркестрової Сюїти №2 з солюючою флейтою, яке найчастіше так і називають – «Жарт». Але ж відомо, що жарти бувають різними – і сумними, і навіть жорстокими. Так, наприклад в епоху романтизму скерцо «навчиться» втілювати найрізноманітніші образи: фантастичні, похмурі, страшні, драматичні, ліричні і навіть трагедійні ( достатньо згадати фортепіанні скерцо Ф.Шопена ). Тому не дивно, що Сергій Прокоф’єв підкреслює саме жартівливий характер свого скерцо.
По-друге, треба зауважити, що цей твір був першим досвідом композитора в області камерно-інструментальної музики і такий незвичний вибір інструментального складу ( 4 фагота ) можна сприймати і як жарт, і як виклик. Так склалося, що композитори взагалі дуже рідко створюють ансамблі для кількох однакових інструментів. А у даному творі низький регістр звучання додає складності виконавцям. Але ж не будемо забувати, що музичне бунтарство було характерною рисою творчості Сергія Прокоф’єва. Можливо тому епіграфом до цього твору стала фраза з комедії О.С.Грибоєдова «Горе від розуму»: «А тот – хрипун, удавленник, фагот», в котрому також є і сатира і бунтарство, навіть у більш жорсткому вигляді, ніж у Прокоф’єва.
А також в «Гумористичному скерцо» дуже яскраво проявилася ще одна характерна риса творчості композитора – прагнення до театральності. Між фаготами розгортається своєрідний кумедний діалог. Виникає враження, нібито учасники цього діалогу намагаються переговорити один одного.
Цікаво, що у подальшому Прокоф’єв використовував фаготну тему з «Гумористичного скерцо» в своєму балеті «Казка про блазня» («Танок дружин блазнів»). А новий поворот у долі цього твору стався вже після смерті композитора. В 1954 році «Гумористичне скерцо» увійшло до балету «Сказ про кам’яну квітку» у вигляді вставного номеру під назвою «Танець барана і козла».
