Сьогодні свято на моїй землі,
Де проживають вільні люди вже віками,
В степу,в горах,на заході і сході,
Тріпоче волі вітер жовто-синіми лиш прапорами.
Якщо перефразувати висловлення К. Станіславського, що театр починається з роздягальні, то можна стверджувати, що кожна держава починається з її основного документа – конституції, оскільки в ній проголошені найосновніші принципи та цінності, за якими живе конкретне суспільство. Це утвердження главенства законів, які не має права порушувати жоден громадянин держави.
Термін «конституція» походить від латинського слова constitutio, що вживалося для постанов і розпоряджень, зокрема законодавчих актів імператорів часів Стародавнього Риму. До української мови цей термін прийшов через англійську та французьку мови. У середньовічній Європі конституціями називали акти, у яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів. У сучасному значенні нормативно-правовий термін «конституція» вперше вжив Шарль-Луї де Секонд Монтеск’є (1689–1755), який використовував його для характеристики державного ладу тогочасної Великої Британії. Українська конституція має власну історію, першопочатком якої можна вважати «Руську правду» Ярослава Мудрого. Першою ж конституцією в її класичному розумінні є Конституція, укладена гетьманом України в еміграції (1710—1742) Пилипом Орликом (1672 — 1742).
Будучи учасником Полтавської битви (1709) на боці Івана Мазепи (у складі шведської армії), Пилип Орлик перебрався до Бендер, де поставив за мету створення антиросійської коаліції для вирішення українського питання. Помер у Яссах. У квітні 1710 року при обранні гетьманом склав «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького», які пізніше дістали назву Конституції Пилипа Орлика, яка стала однією з перших конституцій Європи. Нею Пилип Орлик зобов’язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії.
Текст був складений латинською і руською мовами. У тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорозьким.
Конституція складається з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані головні принципи побудови держави. Преамбула викладала історію українського народу та Війська Запорозького:
- Україна втратила свою незалежність у боротьбі з Польщею.
- Б. Хмельницький відновив незалежність.
- Московське царство порушило взяті на себе зобов’язання щодо України, тому Військо Запорозьке змушене відстоювати права українців збройним шляхом.
- І. Мазепа був захисником інтересів України, Карл XII – «покровитель і протектор України».
Наступні ж параграфи окреслювали конституційні засади тогочасної української держави:
- Україна – суверенна держава під протекторатом Швеції;
- державною релігією є православ’я;
- територія України складається з Чернігівського, Київського та Брацлавського воєводств;
- влада поділяється на 3 гілки: законодавчу (Генеральна рада), виконавчу (гетьман і генеральна старшина) та судову (Генеральний суд).
Таким чином Конституція П. Орлика утверджувала Україну як парламентську республіку й діяла певною мірою на Правобережній Україні як мінімум протягом 1710—1711 рр.
Наступним кроком до чинної Конституції України була Конституція УНР (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року в останній день існування Центральної Ради.
Нею проголошувалися державна незалежність і територіальна цілісність Української Народної Республіки, рівність прав громадян, демократичні свободи. Республіка мала бути парламентською зі Всенародними Зборами як вищою законодавчою владою (без посади президента). Передбачався земельний адміністративно-територіальний устрій з широким місцевим самоврядуванням у всіх 30 землях. Підтверджувалося право національних меншин в Україні на національно-персональну автономію, закріплювалося право національних союзів на законодавчу ініціативу.
Конституція УНР наголошувала, що вся влада в УНР «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори, обрані рівним, прямим, таємним і пропорційним голосуванням на 3 роки з розрахунку 1 депутат від 100 тис. громадян. Особа депутата мала бути недоторканною.
Найвищою виконавчою владою УНР конституція проголошувала Раду народних міністрів, вона мала вести справи, які стосувалися всієї України, координувати та контролювати діяльність місцевих установ, не втручаючись при цьому в їхню компетенцію. Уряд отримував свої повноваження від зборів і звітував лише перед ними.
Конституція утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови, державної символіки тощо.
Хоча незалежність України була проголошена 24 серпня 1991 року, наша держава не одразу набула власну конституцію. Спочатку продовжувала діяти Конституція УРСР від 1978 року зі змінами. 8 червня 1995 року між Верховною Радою та Президентом України був укладений Конституційний Договір, що фактично виконував роль тимчасової конституції на період до ухвалення нової Конституції. Договором встановлювалося, що положення чинної Конституції 1978 відтепер мали діяти лише у частині, що узгоджується з Договором. І лише 28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила нову Конституцію України. Одночасно втратили чинність Конституція 1978 та Конституційний Договір.
Однак шлях до чинної Конституції України був не простим. Так, Конституційний договір не вирішував проблему прийняття нової Конституції України. Уже 24 листопада 1995 року Конституційна комісія підтримала пропозицію Президента України й утворила нову робочу групу в складі чотирьох представників Верховної Ради України, чотирьох представників Президента України і двох представників від органів правосуддя для доопрацювання конституційного проєкту.
Він був винесений на обговорення Конституційної комісії 12 березня 1996 року й рекомендований до розгляду Верховною Радою України. Уже 2 квітня 1996 року Верховна Рада України винесла питання про проєкт Конституції України до порядку денного пленарних засідань, а 17 квітня розпочався його розгляд. 28 травня — 4 червня 1996 року відбулося перше читання проєкту, а через два тижні й друге читання. Доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією проєкт Основного Закону був прийнятий Верховною Радою у першому читанні 4 червня. При підготовці до другого читання до проєкту Конституції України Тимчасова спеціальна комісія врахувала близько 6 тис. поправок до зазначеного акта.
Ситуація загострилася 26 червня 1996 року, коли Рада національної безпеки України і Рада регіонів при Президентові України виступили з різким засудженням будь-яких подальших зволікань з прийняттям нової Конституції України, оскільки такі зволікання загострюють соціально-економічну ситуацію в державі. Того ж дня Президент України видав указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 року щодо прийняття нової Конституції України, в основу якої було покладено варіант проєкту Основного Закону в редакції робочої групи від 11 березня 1996 року.
У відповідь на це Верховна Рада України прийняла 27 червня постанову «Про процедуру продовження розгляду проєкту Конституції України у другому читанні», відповідно до положень якої Погоджувальна рада депутатських фракцій і груп визначає нерозглянуті статті конституційного проєкту або їх окремі частини і вносить пропозиції про їх «упереджуючий» розгляд. Було також вирішено вести роботу в режимі одного засідання до прийняття нової Конституції України.
28 червня 1996 року о 9 год 18 хв після 24 годин безперервної роботи Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України («за» проголосували 315 народних депутатів).
Конституція України, ухвалена і введена в дію Верховною Радою України 28 червня 1996 року, складається з преамбули та 14 розділів. У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію — Основний Закон України від імені українського народу — громадян України всіх національностей. Кожен із 14 розділів формулює різні конституційні чинники, за якими живе країна, але варто наголосити, що до основних положень Конституції України 1996 року належать норми, що визначають загальні засади державного ладу України.
Згідно зі ст. 1, Україна є суверенною й незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Демократична суть держави конкретизує ст. 5, проголошуючи Україну республікою за формою правління, а також закріплюючи в українській державі принцип народовладдя. Народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Демократизм форм правління в Україні визначається й тим, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Отже, 28 червня проголошене в Україні святковим днем, та головне не в цьому. Найважливіше, щоб кожен громадянин, а це і є народ, на ділі усвідомлював свою відповідальність за дотримання конституційних прав і свобод, робив усе для недопущення їхніх порушень, що і стане дійсним гарантом процвітання як держави в цілому, так і кожного її члена.
