Від репресій до канонізації. Донецькі сторінки біографії архімандрита Варсонофія (Юрченка)

Архімандрит Варсонофій
Архімандрит Варсонофій

Архімандрит Варсонофій (в миру Василь Юрченко) є одним з найшановнішим святих  новомучеників православної церкви. Проте мало кому відомо, що досить велика частина біографії людини, знаної серед віруючих як Преподобний Варсонофій – сповідник Херсонський, пов’язана з Донеччиною.

 Саме тут, у Краматорську, мала здійснитися мрія священика про православне братство. Хто ж він – єдиний краматорський святий, що пройшов чисельні табори і заслання?

Треба сказати, що ще в 1990-х рр. Православною церквою Закордоном ігумен Варсонофій був прославлений як священномученик. Ієромонах Нектарій був свідком його сповідництва та мученицької кончини на шляху в Колиму. Тіло бездиханного старця тоді викинули з арештантського вагона на гору трупів. Проте за кордоном довго не знали, що на ранок Варсонофія було знайдено живим.

Василь Григорович Юрченко, в чернецтві Варсонофій (1880 – 1954 рр.) був дуже освіченою людиною; закінчив одну з престижних духовних шкіл, Херсонську Пасторально-Місіонерську семінарію. Був ігуменом Свято-Григорівського Бізюкова монастиря. Там почався його сповідницький шлях. У 1920 р. намісника з братією поставили до стінки й дивом не розстріляли. Де б в подальшому не служив отець Варсонофій, його всюди заарештовували та тримали в ув’язненні за живе викривальне слово й велику популярність.

Православна Церква наприкінці 20-х-30-х рр. ХХ ст. була розорена і практично обезголовлена безбожною владою. У 1927 р. була опублікована Декларація митрополита Сергія (Старгородського) про лояльність церкви до радянської влади. Священики, які не підтримали Декларацію, поставили себе у нелегальне становище і пішли в «підпілля», а саме, примкнули до, так званої, катакомбної церкви. Вони здійснювали богослужіння, сповідували, причащали, виконували треби на дому, в підвалах, стайнях. Батюшки їздили, ходили пішки селами та містами, зі святими дарами, з дерев’яними легкими чашами і з саморобним церковним начинням; об’їжджаючи вірних чад. У кожного з священиків була своя таємна паства і таємні молитовні будинки.

Ігумен Варсонофій був одним з організаторів катакомбної церкви. Уже тоді монах відвідав Донбас і почав збирати в Краматорську свою таємну громаду. Їх було досить багато – віруючих християн Краматорська, Олександрії, Полтави, Херсона, Кубані й Харкова.

Таємна катакомбна церква була беззахисною проти всесилля ОДПУ. У 1930-31- рр. хвиля арештів прокотилася по всіх регіонах України. Катакомбна церква мала розгалужену і чітку організацію, тож не дивно, що обвинуваченим інкримінували антирадянську діяльність.

Заарештований Юрченко виявився одним з небагатьох, яких і під тортурами не змусили плутатися в показах та засвідчувати свою політичну лояльність до радянської влади. Спочатку засуджений до розстрілу, він після перегляду справи, отримав 10 років таборів суворого режиму.

Про життя в найтяжчих, нелюдськи виснажливих умовах таборів Варсонофій розповідав трохи своїй сестрі Марфі Григорівні. Говорив, що молитва в ув’язненні здіймається до неба так, що її видно. Тому святий в’язень не боявся страждань, приймаючи покірливо побої і знущання. Десять років вмістили в себе стільки трагічних і неймовірних подій, яких би вистачило не на одне сповідницьке життя. Чудове воскресіння, знахідка величезного золотого самородка, ув’язнення в глибокому шурфі, приборкання кримінальників, травми, лісоповал –  все пройшов священик, проявляючи надзвичайну стійкість духу.

"Білі хусточки"
“Білі хусточки”. Краматорськ, 1950-1960 рр.

І ось, нарешті, у 1945 р., після таборів і заслання, духовний пастир повертається до Краматорська. Хворий, слабкий, з ранами, що кровоточать, більш за все він хоче служити. І це йому вдається. Єпископ Никон (Петін), глава новоствореної Ворошиловградсько-Донецької єпархії, прийняв його в число кліриків і призначив позаштатним священиком Архідияконо-Стефанівського храму (с-ще Октябрське, вул. Союзна). Громада у ігумена Варсонофія зібралася неабияка. Серед парафіян було понад 20 черниць, багато репресованих. Інші жінки, «білі хусточки», належали до, так званого, сестринства. Їх спосіб життя мало відрізнявся від чернечого. Зрозуміло, що настоятель церкви Дмитро Стрижко перестав користуватися авторитетом у пастви, а віруючі наполягали на створенні нової громади.

Свято-Покровський храм.
Свято-Покровський храм. Краматорськ. 2010 рік. Фото О. Кручініна

 

Реєстрація Свято-Покровської парафії відбулася в травні 1948 р. У тому ж році купили будинок на вулиці Больничній під новий храм. Задуманий настоятелем як двоповерховий, він був втілений в архітектурному проекті інженера Миколи Ніколаєва, до речі, спадкового дворянина. Але життя в умовах тотального режиму внесло свої корективи. Держава через апарат уповноважених з релігійних справ стала знову активно втручатися в церковне життя. Під удар в першу чергу потрапляли самозабутні пастирі й полум’яні проповідники.

Кіндрат Черноморченко, уповноважений з релігійних питань по Сталінській області, незадоволено відзначав велику наповнюваність Покровського храму в свята (1500 осіб), господарську діяльність настоятеля, його «вплив на населення». Священика усіма брудними способами намагалися вижити з міста: заарештовували, і давили фізично за допомогою організації бандитських нападів та відвертого розбою. Це не зламало ченця. Храм продовжував будуватися і наповнюватися віруючими.

Влада стала використовувати й інші методи боротьби з інакомисленням – фабрикування наклепів і доносів. В архівних фондах зберігається лист датований липнем 1950 року, написаний нібито парафіянами храму. У ньому отця Варсонофія звинуватили в тому, що він «изобразил из себя ясновидящего», розтратив церковні гроші й в своєму оточенні тримає чорну сотню ченців («этих лентяев и паразитов, которые создавали ему славу»).

Лист архімандрита до краматорської пастви
Лист архімандрита до краматорської пастви

У серпні цього ж року за власним проханням ігумена Варсонофія перевели до Херсонської єпархії. На прощання батюшка об’їхав свою паству, не забуваючи кожному дати настанови. Зв’язок краматорців з духівником зберігся до смерті останнього. Старець посилав парафіянам листи, які підтримували їх у життєвих негараздах. Підписувався незмінно: «Убогий ігумен Варсонофій».

До Херсону за духовним батьком пішли черниці-краматорчанки сестри Тараненко і сестри Нєженцеви зі Слов’янська.

Кончина отця Варсонофія, на той момент вже архімандрита, припала на його іменини: день Св. Гурія і Варсонофія, 17 жовтня 1954 року, що багатьма отцями церкви вважається ознакою святості. Іншу ознаку пов’язують з підтвердженими фактами зцілень і посмертної допомоги святого. Таких випадків, що сталися як на місці поховання старця, так і далеко від Херсона, церква визнала чимало.

16 жовтня 2011 року в Свято-Покровському храмі м. Краматорська був освячений престол на честь Преподобного Варсонофія. У вівтарі церкви зберігається напрестольний хрест, який належав архімандриту. У храмі причащають з його срібної чаші.

Завершимо цей огляд словами архімандрита Варсонофія, з якими він звернувся до своїх шанувальників перед смертю: «Наш спасіння у любові один до одного, погибель наша у ворожнечі один до одного. Спасайтеся ж милі … всі, всі, Краматорські, Слов’янські, Дружківські, Сталінські, Ворошиловградські, Харківські, Київські, Єлисаветградські, Олександрійські, Кременчуцькі, Сибірські, Кримські. Мир вам і Боже Благословення. Убогий Варсонофій».

 

Наталія Овсяннікова

Поділитися в соціальних мережах:

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *