Він гартував «Забой» (до дня народження Григорія Баглюка)

Григорій Баглюк

І  був «Забой»… Безумовно, літературна мапа Донеччини почала заповнюватися ще в кінці ХІХ сторіччя, але організованого характеру літературний процес у нашому краї набуває з моменту заснування в Бахмуті в 1923 році журналу «Забой», а в жовтні 1924 року організації Спілки пролетарських письменників Донбасу під цією ж назвою.

Журнал "Забой" - 1931 рік
Обкладинка одного із номерів журналу «Забой» за 1931 рік

Журнал було засновано як російськомовний, але з початком процесу українізації справа почала змінюватися. У значній мірі цьому посприяв приїзд до Бахмута українського письменника Івана Ле, який став редактором журналу, а заступником у нього був Григорій Баглюк. Пізніше І. Ле згадував: «Моїм консультантом у справах літературного життя Донбасу, можна сказати правою рукою, і в керівництві літературними справами був Григорій Баглюк. Організаторського таланту в цього беручкого поета вистачало й не тільки для наших «забойських» справ».

Григорій Микитович Баглюк народився 5 січня 1905 року в селі Лозова-Павлівка (зараз у складі міста Брянка Луганської області). З 10-ти років працював на різних шахтах Донецького басейну. Хоча в 1922 році закінчив Лисичанське гірнотехнічне училище, подальша його трудова біографія розвивалася в журналістсько-письменницькій сфері: пише вірші, за направлення Артемівського окружкому починає працювати в газеті «Молодий шахтар», в якій стає одним із провідних журналістів. З 1928 по 1929 роки служба в армії в якості політрука.

Після повернення з армії проживає в Артемівську, де стає відповідальним секретарем літературної організації «Забой» (тоді організація розташовувалася в Артемівську/Бахмуті). У 1930 році стає головним редактором журналу «Забой» (з 1932 року «Літературний Донбас»). У повістях «Горизонт 470» (1929) і «Проєкт» (1932) (крім них, написано повість «Синій заєць» та роман «Молодість») змалював життя шахтарів Донбасу.

В 1934 році репресований через «антирадянську троцькістську діяльність» (відправлений до Татарії), в листопаді 1935 року засуджений повторно. З 19 жовтня 1936 року по 19 березня 1937 брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах.

За участь у цій акції «27 грудня 1937 трійкою УНКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до ВМН – розстрілу за те, що він, відбуваючи покарання в Ухт. Печ. ВТТ, систематично займався контрреволюційною троцькістської агітацією». Розстріляний 1 березня 1938 на руднику Воркути (посмертно реабілітований в 1936 році).

Тож найяскравіші моменти в житті Г. Баглюка пов’язані саме із «Забоєм». Тут разом з ним працює його друг і соратник Василь Гайворонський, який також був репресований разом із Г. Баглюком. Осб що він згадував про ті часи: «Чотири роки ми з Баглюком провадили тяжку працю. Майже в кожному місті й багатьох селищах виникли гуртки “Забою”, що складалися з молоді, яка цікавилася літературою. Ними треба було керувати, допомагати, доводилось комусь із нас двох завжди кудись їхати. Наш двотижневий, на сорок вісім сторінок, ілюстрований журнал “Забой”, що вже друкувався виключно українською мовою, мав наклад 32 тисячі примірників».

Дійсно, було чим пишатися: в журналі постійно друкувалися українські письменники Василь Іванів-Краматорський, Кость Герасименко, Микола Упеник, Дмитро Надіїн, Володимир Сосюра, Юліан Западинський, Фелікс Ковалевський та ін. Слід сказати, що своєю проблемно-тематичною спрямованістю «Забой» цілком відповідав офіційній ідеологічній лінії, однак і це не врятувало журнал від жорстокого розгрому в 30-ті роки.

В. Гайворонський це пояснює так: «…одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкували “Літературний Донбас”, присвячений з’їздові письменників, поставило біля машин озброєну варту, а вже вночі почалися арешти. Арештовано лише кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту письменників узяли під догляд… І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників П. Безпощадний, П. Сєвєров, П. Чебалін захопили журнал у свої руки, зрусифікували його, назвавши вже по-російському “Литературный Донбасс”…». Безпосередньо арешту передував донос агента ОГПУ, який повідомляв: «На літературних вечорах-пиятиках, які влаштовує Баглюк [письменники] займалися розповідями контрреволюційних анекдотів, віршів і критикою політики партії».

Фактично ж приводом арешту могло б слугувати й оповідання самого письменника «Розповідь про підсудного» (написане в 1931 році під ураженням «Шахтинської справи»): головний герой Євсєєв три місяці провів у слідчому ізоляторі, після чого звинувачення з нього зняли.

Г. Баглюк описав почуття невинної людини, яка потрапила до в’язниці. А співкамерник, учений-біолог, знайомлячись з Євсєєвим, виправдовується за свій зовнішній вигляд: «Культурна людина і раптом у бруді і щетині, як свиня… Це — протест… проти влади…»

Та влада зробила все, щоб знищити не тільки непересічну особистість Григорія Баглюка, але й пам’ять про нього, однак об’єктивний хід історії все розставив на свої місця!

Поділитися в соціальних мережах:

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *