Володимир Наумов (9 березня 1970 року – 18 лютого 2014 року)

Володимир Григорович Наумов народився 9 березня 1970 року у селищі Шевченко Добропільського району Донецької області. З’явився на світ він у той самий день, що й у 1814 році Тарас Григорович Шевченко. Цим «зв’язком» із Великим Кобзарем Володимир Наумов, за спогадами близьких,  дуже пишався й знав напам’ять багато віршів поета.

Його батьки – Григорій Олексійович та Ольга Єгорівна Наумови – переїхали на Донеччину з Брянська у 1963 р. Григорій Олексійович працював у радгоспі трактористом, Ольга Єгорівна – на польових роботах. Трудолюбиві, порядні, чесні батьки прищеплювали трьом своїм синам такі ж риси характеру.

Зі спогадів Сергія Григоровича Наумова, брата Володимира Наумова: «Володя був найменшим братом. Батьки любили всіх нас. Але найбільшу любов виражали до найменшого, бо хотіли мати дівчинку, але народився хлопчик – Володя. Брат ріс допитливим, наполегливим. Хотів багато знати. все встигав. Особливо любив рибалку і батьків трактор. Наша садиба знаходиться на березі водоймища в с. Шевченко. З раннього ранку і до пізнього вечора влітку Володя перебував на ставку. Ще будучи дитиною дошкільного віку він брав палицю – вудку, навіть без крючків, і гордо йшов на берег. Часто – густо риба не ловилася, а коли траплялось хлопцеві піймати хоча б маленьку рибку – то була радість для нього на весь день».

Володимир Наумов був схожий на батька у своєму захопленні технікою: спочатку велосипед, потім мотоцикл, а далі – трактор. Ще одним уподобанням хлопчика був футбол. На вигоні брати Наумови обладнали футбольне поле та щоденно «ганяли» там м’яч.

Зі спогадів Родіона Володимировича Зубенка, однокласника Володимира Наумова: «Наумов Володя – мій однокласник, надійний товариш, щирий друг. Пригадуються шкільні будні: уроки, спортивні змагання, вечори. Володимир був спокійним, урівноваженим у колі своїх друзів, на уроках, але як він миттєво змінювався, коли ми всі зграєю хлопців вибігали на спортивний майданчик, коли летів у ворота м’яч, а хтось із хлопців пропускав його. Очі Володі горіли, голос ставав грізним, наполегливим».

Володимир Наумов навчався у школі с. Світле Добропільського району. За спогадами вчителів, особливої старанності до навчання не проявляв, але дуже любив читати  вірші Т.Г. Шевченка, Зокрема,  поему «Гайдамаки» він знав напам’ять.

У старших класах Володимир Наумов разом з однолітками займався виробничим навчання, брав участь у посівній кампанії, збиранні врожаю. В останній рік навчання в школі зустрів перше кохання. Його обраницею стала однокласниця Клименко Віталіна.

Зі спогадів Ганни Іванівни Скрипник, класного керівника Володимира Наумова: «Володимир був хлопцем з великим почуттям гумору, людиною, яка в будь – яку хвилину могла прийти на допомогу. Ще в підлітковому віці він міг приховувати  свої проблеми, щоб не навантажувати ними інших.  Коли Володимир був у 8 класі, ми з школярами Світлівської ЗОШ  були на екскурсії у Мінську. І вже коли залишали місто, на вокзалі, продавець газет підкликала нас, керівників групи, і сказала, що у хлопця (ним був Володимир) дуже розпухла рука. Він ретельно приховував від нас руку. Йти до лікаря вже було пізно. Довелося йому терпіти весь час руху у потязі додому. І лише вдома лікарі надали йому допомогу. За цей час він жодного разу не поскаржився на біль».

Зі спогадів Володимира Володимировича Білянського, однокласника Володимира Наумова: «Ми з Володимиром мріяли стати механізаторами. Як любили після уроків разом із Олександром Володимировичем Бабаком здійснювати практичну їзду на тракторі. Доводилося і обробляти просапні культури (культивування міжрядь). Він завжди говорив: «Буду, як тато – механізатором».

Після закінчення школи Володимир Наумов вступив до Слов’янського сільськогосподарського технікуму. У 1989 році був призваний до армії – службу проходив у Німеччині.

Після повернення зі служби одружився з Віталіною. Молоде подружжя проживало у м. Лозова Харківської області, виховувало доньку Юлію. Володимир Наумов працював інспектором ДАІ.

Через декілька років доля розвела молодих людей. Володимир приїхав до батьків, одружився вдруге. Народилися два сини – Арсеній та Єгор.

Тривалий час Володимир Григорович Наумов жив і працював у місті Родинське біля Покровську водієм житлово-експлуатаційної контори.

Дуже любив Україну, її культуру та історію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, відчував біль своєї держави, вболівав за її долю, підтримував її в боротьбі за свободу, прагнув їй добра та кращого майбутнього, мав активну громадянську позицію, не міг миритися з безправ’ям та соціальною несправедливістю, був готовий віддати заради рідної землі найцінніше – своє життя.

Участь у Революції Гідності та обставини загибелі. До лютого 2014 року Володимир відстежував новини про перебіг подій Революції Гідності. Підтримуючи погляди протестувальників, 14 лютого чоловік на власній автівці вирушив до Києва. На Майдані записався до Самооборони та отримав один із її атрибутів – жовту хустку. Очевидці подій зазначили, що саме ця жовта хустка стала причиною затримання Володимира Наумова беркутівцями в ніч проти 18 лютого. На ранок того дня тіло чоловіка знайшли на Трухановому острові у столиці з ознаками насильницької смерті. Попри явні сліди катувань на тілі Володимира Наумова, міліція висунула іншу причину його смерті – чоловік наклав на себе руки, стрибнувши з Пішохідного мосту.

Володимир Наумов загинув у віці 43 років. Поховали його у місті Родинське на рідній Донеччині.

Нагороди та відзнаки.

19 лютого 2015 року в загальноосвітній школі селища Світле, де навчався Володимир Наумов, було встановлено меморіальну дошку на його честь.

Ім’я та портрет Володимира викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві на алеї Героїв Небесної Сотні, а також Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові.