Володимир Іванович Рибак народився 30 листопада 1971 року у місті Горлівка Донецької області. Закінчивши місцеву загальноосвітню школу, навчався у Горлівському автотранспортному технікумі за спеціальністю «Експлуатація автомобільного транспорту». У 1991 році закінчив його, здобувши кваліфікацію техніка-експлуатаційника. Упродовж 1991-1995 років було навчання в Автомобільно-дорожньому інституті Донецького національного технічного університету: на факультеті автомобільного транспорту чоловік набув кваліфікацію інженера-механіка за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство».
Трудову діяльність Володимир Рибак розпочав одразу після закінчення ВУЗу, влаштувавшись до Горлівського ГУ УМВС України в Донецькій області у відділ карного розшуку. Тут він пропрацював 14 років – з 1995 по 2009. Володимир мав знання у галузі автомобільного транспорту, та специфіка його трудової діяльності була інша. Аби здобути фазову освіту, у 2000 році чоловік вступив на заочну форму навчання на факультет правознавства Міжрегіональної академії управління персоналом, спеціальність – «Комерційне та трудове право». Після закінчення навчання у 2002 році Володимир Рибак став кваліфікованим юристом.
У 2009 році чоловік розпочав політичну кар’єру – став членом політичної партії ВО «Батьківщина», а вже наступного 2010 року його було обрано головою Горлівської міської організації партії. У листопаді того ж року Володимира Рибака було обрано депутатом Горлівської міської ради. Як представник міської громади, чоловік увійшов до постійної комісії міськради з питань житлово-комунального господарства.
У 2012 році під час парламентських перегонів Володимира Рибака висунули кандидатом в народні депутати України від виборчого округу № 52 (Донецька область). За результатами голосування чоловік посів 4-е місце серед багатьох інших кандидатів, отримавши 3,92 % голосів (3 332).
У своєму місті Володимир Рибак завжди мав репутацію борця за справедливість, який неодноразово критикував управління міської ради, звинувачуючи його у корупційних діяннях. Тому досить висока 4 сходинка в рейтингу довіри тих, хто прийшов на виборчі дільниці, була зовсім не випадковістю.
Володимир був одружений, мав сина та доньку.
Участь у Революції Гідності. Володимир Рибак був небайдужою людиною, мав принципи та боровся за справедливість. І під час Революції Гідності чоловік був готовий продовжити боротьбу, чого б це не коштувало. Він зробив свій вибір, як і ті протестувальники, які були тоді на Майдані та пліч-о-пліч з Володимиром Рибаком відстоювали права і свободи людини, захищали ідеали демократії. Чоловік неодноразово приїздив до Києва під час Революції Гідності. Повертаючись додому, він проводив зустрічі з місцевими активістами та розповідав їм правду про події у столиці. Володимир був на Майдані у страшні лютневі дні, коли по київським вулицям текла кров поранених і вбитих патріотів України. Тоді він вижив і сказав друзям по Майдану: “…якщо я вижив в ці дні, то буду жити довго”. На жаль, сталося все не так…
Обставини загибелі. Коли частину території України на сході було захоплено російськими найманцями, Володимир Рибак не залишився осторонь. У рідному місті він проводив зустрічі та переговори, намагаючись запобігти поширенню сепаратизму. За день до свого викрадення чоловік дав інтерв’ю, у якому закликав горлівчан вийти до мерії, вважаючи саме мера винним у тому, що влада у місті опинилася в руках представників так званої «Донецької народної республіки».
17 квітня 2014 року у Горлівці відбувся мітинг, організований проросійськими сепаратистами на підтримку міського голови Євгена Клепа. На будівлі Горлівської міськради вже висів прапор «ДНР», і Володимир Рибак намагався зняти його та повернути на законне місце прапор України. Також він неодноразово намагався дістатись мікрофона, щоб звернутись до присутніх на мітингу, але сепаратисти завадили йому це зробити.
Близько 18:00 Володимир Рибак йшов по проспекту Перемоги, коли четверо чоловіків у камуфляжній формі та чорних балаклавах силоміць посадили його в автівку і повезли в невідомому напрямку. Горлівчанка Тетяна Ходаковська, яка була на мітингу разом з Володимиром, розповіла деякі деталі зникнення чоловіка журналістам: Рибак попросив свого товариша підвезти жінку додому, а сам пішов вулицею пішки, друзі Володимира помітили червоне авто, яке рушило за ним, а в самій машині вони впізнали тих осіб, котрі декілька годин тому зупиняли чоловіка на східцях міськради; Тетяна зателефонувала Рибаку і сказала, що за ним стежать: “За тобою їдуть. Сідай з нами!”, але він відповів, що помітив авто і що намагатиметься піти дворами та загубитись в натовпі. Коли друзі Володимира під’їхали до перехрестя поряд із концертним комплексом, вони знову побачили той самий червоний автомобіль: всі двері в машині були розкриті, а всередині сидів лише водій. Поруч було багато людей, які зібрались на концерт, але помітити Володимира не вдавалось. Після цього мобільний телефон Володимира Рибака був неактивний.
Горлівські міліціонери не поспішали шукати чоловіка, і зовсім не намагалися розслідувати справу його зникнення як належить. Натомість ці, так звані, ”правоохоронці” приїжджали до його дружини Олени додому з георгіївськими стрічечками на грудях і вимагали гроші за інформацію про чоловіка.
Пізніше слідство встановило відповідальних за викрадення депутата – бойовики угруповання російського підполковника та диверсанта Ігоря Безлера й колишнього підполковника ФСБ Ігоря Гіркіна. Володимира Рибака було доправлено до Слов’янська та піддано нелюдським тортурам. 19 квітня його тіло та тіло ще одного Героя Небесної Сотні – Юрія Поправки – знайшли місцеві рибалки в річці Казенний Торець біля селища Райгородок Слов’янського району Донецької області. Обидва тіла загиблих містили сліди страшних катувань: їх палили вогнем, різали ножем, в одного з загиблих була тяжка черепно-мозкова травма, а в другого – колоті рани грудини та легень. Після цих нелюдських тортур українським патріотам ще живим розпороли животи, насипали туди піску та кинули їхні тіла у річку.
22 квітня 2014 року дружина Володимира Рибака Олена упізнала тіло закатованого чоловіка. За повідомленням пресслужби МВС, «причина смерті обох загиблих — комбінована травма тіла внаслідок тортур, з подальшим утопленням ще живих непритомних потерпілих».
Володимиру Рибаку було 42 роки.
23 квітня 2014 року дружина вивезла тіло вбитого чоловіка з міста Слов’янська до його рідної Горлівки Донецької області. Наступного дня Володимира Рибака поховали на міському кладовищі.
Нагороди та відзнаки.
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 94/2015 від 20 лютого 2015 року Володимиру Рибаку було надано звання Героя України з відзначенням орденом “Золота Зірка” (посмертно).
18 квітня 2015 року у місті Слов’янськ на фасаді будівлі міського відділу СБУ (вулиця Центральна, 32), де у підвалі був закатований Володимир Рибак, йому було відкрито меморіальну дошку.
У червні 2022 року київську вулицю Кронштадтську було перейменовано на вулицю Володимира Рибака.
Ім’я та портрет Героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. Кривоноса).
