Для України краєзнавство завжди було не лише
міцним фундаментом історичної пам’яті, але й
формою самозахисту від ударів долі.
Петро Тронько
У людей є багато різноманітних захоплень: збирання картин, антикваріату, марок, монет, конвертів тощо. Серед них одне можна вважати таким, що приносить задоволення не лише самому колекціонерові, але й відіграє суттєве громадське значення. Це краєзнавство. Творець народної національної школи в Україні К. Ушинський розглядав краєзнавство всебічно, вбачаючи в ньому могутній засіб вивчення Вітчизни. Він першим запропонував увести до навчальних планів початкових шкіл України предмет вітчизнознавство й постулював таку тезу: «успішним є навчання, яке здійснюється на базі краєзнавства».
На теренах України зародки краєзнавства існували ще з прадавніх часів. Окремі знахідки кістяних пластинок з піктограмами дають українським археологам підстави стверджувати, що ще 30-20 тис. років тому в мешканців території сучасної України існувала передача інформації про свій рідний край від покоління до покоління з використанням примітивних кістяних картосхем-піктограм. Систематичні краєзнавчі пошуки стали проводилися в добу розквіту Київської Русі укладачами літописів держави. Є всі підстави вважати літопис «Повість врем’яних літ» першим географічно-краєзнавчим описом нашої батьківщини, а одного з його головних авторів – Нестора Літописця – першим вітчизняним географом і краєзнавцем.
У перших десятиліттях XIX ст. в Україні сформувався ряд місцевих культурно-просвітницьких, у тому числі етнографічних, центрів. Початок народознавчих досліджень поклав Харківський університет, заснований у 1805 р. 20-ті роки ХХ сторіччя дали поштовх подальшим краєзнавчим дослідженням. Систематичну роботу в галузі краєзнавства в Україні розпочато після Першої Всеукраїнської краєзнавчої наради (Харків, 1925 p.), де було визначено напрям роботи та обрано перший Український комітет краєзнавства. В ознаменування цієї та ще цілого ряду подальших подій 28 травня й оголошено Днем краєзнавства.
3 початку 1960-х pp. спостерігається помітне піднесення краєзнавчого руху, музейного будівництва. Створено ряд історико-етнографічних музеїв просто неба, які вважаються найбільш раціональною й дієвою формою комплексного показу явищ народної архітектури, побуту, знарядь праці в їх природному оточенні. Один із таких музеїв на сьогодні – це Донецький обласний художній музей (колишній музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості в селі Прелесне), який уважається одним із семи чудес Слов’янщини і є єдиним такого роду в Східній Україні. А його ініціатором і засновником став Олександр Іванович Шевченко (1926 – 2010) – краєзнавець, художник, організатор дитячої художньої студії «Синій птах» у селі Прелесне. Спілкуватися з Олександром Івановичем було одне задоволення, адже не можна було без захоплення спостерігати з яким ентузіазмом і захватом розповідав і безпосередньо показував він, як працювали сільський коваль у кузні або мірошник у млині (а вони знаходяться на території музею) чи поралася біля печі хатня господиня.
Створення музею розпочалося в 1983 році. Стараннями самого О. Шевченка та ентузіастів, що згуртувалися навколо нього, обстежувалися різні куточки Слобожанщини (села Бригадирівка, Сидорове, Маяки, певні райони Харківської області), і невдовзі на подвір’ї біля школи, в якій викладав Олександр Іванович, з’явилися сільська хата, комора, кузня, колодязь, вулики, млин, а в експозиціях були представлені записи народних пісень, казок, предмети матеріальної культури. О. Шевченко мріяв приєднати до музею колишній маєток пана О. Бантиша, що розташований у селі, але різні бюрократичні колізії не дали цього зробити, хоча протягом багатьох років він пустує й руйнується.
Не меншою гордістю Олександра Івановича, ніж музей, була відкрита ним художня студія для дітей «Синій птах» (1973 – 1988). Можливо, не всі картини її вихованців художньо довершені, але всі вони без винятку вражають дитячою щирістю й безпосередністю, оптимістичним поглядом на життя. А найбільша заслуга студії в тому, що її відвідувачі переймалися від свого вчителя любов’ю до всього прекрасного, повагою до свого рідного краю, насичувалися невичерпною наснагою творити добро.
Самовіддана праця О. І. Шевченка відзначена орденом «Знак Пошани», йому присвоєно звання «Почесний громадянин Слов’янського району». У 2011 році музею народної архітектури, побуту та дитячої творчості села Прелесне присвоєно ім’я Олександра Івановича Шевченка.
(Валерій Сиротенко, канд. філол. наук, доцент,
заступник генерального директора
Донецького обласного краєзнавчого музею з наукової роботи)
