Допис для рубрики «Історія зародження промисловості Донеччини (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.)»
Матеріали надані КЗ «Музей історії міста Краматорської
міської ради»
Автор: Наталія Волошина – директор музею
Першим промисловим підприємством сучасного Краматорська став завод із виробництва алебастру прусського підданого Едгара Адельмана. Він став першим у сфері промислового освоєння недр на території сучасного Краматорська.
У 1884 р. Едгар Адельман почав будівництво заводу у безпосередній близькості від залізничної станції Краматорівка.
Лінії заводу Е. Адельмана були відкриті у 1885 році. Сировиною для продукції заводу став гіпс, що видобувався в маєтку біля Красногірки і належав власнику заводу.
У 1887 р. Едгар Адельман взяв участь у Всеросійській сільськогосподарській виставці, яка проводилась у Харкові. На виставці були представлені зразки алебастру в шматках, мелений сирий в шматках, обпалений та обпалений мелений. Розпорядний комітет виставки гідно оцінив якість виготовленого гіпсу. Е. Адельману була присуджена бронзова медаль.
Продукція заводу Е. Адельмана набувала популярності і її купували замовники в Харкові, Полтаві, Білгороді, Курську, Орлі та по лінії Курсько-Київської залізниці.
Бізнес приносив дохід, і Адельман почав розвивати виробництво. Поблизу ст. Краматорівка, крім гіпсу, він почав розробку вогнетривкої глини.
Згідно з даними на 1890 рік, завод Е. Адельмана був обладнаний паровою машиною потужністю 10 кінських сил. Вона дозволяла забезпечити річний випуск алебастру в кількості 100 000 пудів. Виробляли на заводі також вогнетривку цеглу і черепицю.
За підсумками 1895 р., завод збільшив обсяги продукції, що випускалася, і розширив її асортимент, почали випускати фасонний камінь та «звичайну» цеглу. На підприємстві на той час працювали 25 чоловіків, 7 жінок і 10 підлітків – всього 42 людини. Завод діяв 180 днів на рік.
У 1897 р. автор однієї з книг, присвячених розвитку промисловості Донецького краю, зауважував: «Відмінної якості червона цегла (клінкер) для зведення машинних фундаментів доставляється із цеглоробних заводів біля станції Краматорівка та Костянтинівка Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці».
У 1898 р. Е. Адельман покинув межі Росії. Завод перейшов у власність мешканця Бахмуту – чеха В. В. Штерцера.
У 90-ті рр. ХІХ століття Донецький гірнопромисловий басейн інтенсивно розвивався. Характерною особливістю цього була участь у його розвитку іноземного капіталу і багатьох зарубіжних фахівців. Серед них була і фірма «В. Фіцнер і К. Гампер», якою керував відомий в Європі промисловець і талановитий інженер – швейцарець Конрад Гампер. Фірмі К. Гампера належали два заводи на території Царства Польського: котельний і містобудівний в с. Сільці поблизу Сосновця і машинобудівний в Домброві Гірській.
У 1896 році К. Гампер прийняв російське підданство, купив у дворян Таранових-Білозерових земельну ділянку, що простяглася по обидва боки річки Маячка на Лівобережжі Казенного Торця і почав будівництво свого третього заводу у Краматорській.
У 1897 році на базі двох своїх підприємств у Польщі і Краматорського заводу, що будувався, К. Гампер заснував Акціонерне Товариство котельних і механічних заводів «В. Фіцнер і К. Гампер». У 1898 р. Товариство почало зводити у Краматорську доменну піч на лівому березі річки Казенний Торець.
Для реалізації своїх грандіозних планів К. Гамперу знадобилися додаткові кошти, тому з метою розвитку Краматорського заводу у 1899 році він заснував та очолив Краматорське Металургійне Товариство (КМТ). Акціонерне Товариство «В. Фіцнер і К. Гампер», що належало К. Гамперу, стало при цьому співзасновником і найбільшим акціонером КМТ.
Але трапилася трагедія. 29 вересня 1899 р. К.У. Гампер раптово помер у Краматорській. Це була непоправна втрата, але історія заснованих ним акціонерних товариств була продовжена. Авторитет і досягнення АТ «В. Фіцнер і К. Гампер» були на високому рівні.
Ще за життя засновника товариство поставило котли для палаців російського імператора, великих князів, для різних установ морського відомства і ряду міністерств Росії. Товариство було постачальником багатьох великих заводів і фабрик Росії.
З урахуванням виконаних серйозних замовлень, товариство «В. Фіцнер і К. Гампер» було запрошене до участі у Всесвітній виставці в Парижі. Експонати товариства зайняли ¼ російського відділу в 4-й групі, що включала двигуни, механічні пристосування, машини і знаряддя з обробки металів і дерева. Знаходилися вони в павільйоні на Марсовому полі. Єдиний діючий паровий котел з Росії був представлений на виставці Товариством «В. Фіцнер і К. Гампер». Крім того, Товариство презентувало на виставці парові котли для обігріву, варіння білизни, а також зварні вироби власного виробництва. АТ «В. Фіцнер і К. Гампер» брало участь у виставці спільно з Краматорським металургійним Товариством.
Відомому краматорському краєзнавцю В. Ф. Коцаренко вдалося виявити короткий, але дуже промовистий за змістом опис Краматорського заводу станом на 1900 рік. Ось яким бачив його сучасник: «Краматорському заводу, що складався з доменних печей і величезного машинобудівного заводу, належать в околиці великі залізні рудники і кам’яновугільні копальні. Розробка рудників і копалень розпочата в минулому році. Нині будуються коксові печі. У ливарній знаходяться 6 великих вагранок, в майстернях – величезні верстати. Крани і всі верстати новітніх конструкцій. Передача енергії та освітлення електричні. Завод виготовляє повітродувні і парові машини, насоси, прокатні стани і валки до них (калібровані, гладкі та інші) і всякого роду приналежності обладнання залізоробних заводів і копалень. Чавуноплавильне відділення має дві доменні печі, виплавляє чавун різних сортів. Завод з’єднаний власною гілкою з Курсько-Харківсько-Севастопольською залізницею і має численні власні шляхи, естакадні мости. Робітників на заводі понад 2000 чоловік, інженерів та інших службовців понад сто».
На момент проведення Паризької виставки товариство «В. Фіцнер і К. Гампер» будувало на Краматорському заводі котельне відділення, яке повинно було стати філією заводу поблизу Сосновця – гамперівського первістка. Це означає, що у Краматорська і польського міста існує давній історичний зв’язок. Саме в Сосновці знаходиться цвинтар, де покоїться прах засновника машинобудування і металургії в Краматорську. В пам’ять про нього вулицю М. Горького, на якій знаходиться Старокраматорський машинобудівний завод (СКМЗ), перейменовано на честь Конрада Гампера.
У 1900 році на Всесвітній виставці в Парижі галузь машинобудування Донбасу представляли в однині краматорські машинобудівники.
На початку ХХ століття чиновник Міністерства фінансів Росії зазначив: «Паризька виставка заслуговує назви Великої». Сьогодні нам є чим пишатися. Понад століття тому на цьому форумі культури і прогресу був представлений Донецький край, і, що особливо радує, – професійна майстерність краматорських машинобудівників.
Наявність крейдяних кар’єрів поблизу Краматорської сприяла народженню тут ще одного підприємства – цементного заводу, який заснувало Бельгійське акціонерне товариство.
У зв’язку з тим, що на початку ХХ ст. практично вся земля в районі станції Краматорівка знаходилася у приватній власності, бельгійцям довелося звернутися до Краматорського металургійного товариства з метою придбання ділянки під забудову заводу.
9 травня 1912 р. власники акцій КМТ, які зібралися у Варшаві, прийняли рішення продати бельгійцям 8 десятин 1626 кв. сажнів заводської землі. Земельна ділянка, яка знаходилася напроти ливарного цеху механічного заводу КМТ, за залізницею, потрапила у розпорядження нового господаря. «Анонімне Товариство портландського цементу в Костянтинівці».
Бельгійське акціонерне товариство було засноване у 1911 році, а його керівництво знаходилося в Брюсселі.
Купивши землю біля станції Краматорівка, Товариство розгорнуло будівництво цементного заводу. Одночасно воно домагалося дозволу на здійснення операцій в Росії. 1 грудня 1912 р. російський уряд надав дозвіл, і вже в січні 1913 року Товариство заснувало відповідальну агенцію у сусідній Костянтинівці. Агентом був призначений інженер В. Л. Гомон.
Краматорський цементний завод отримав назву «Пушка». Він працював на місцевій сировині та виготовляв портландський цемент, алебастр та формовки вапна. Керував його діяльністю директор В. Фламан.
