28 липня в Україні відзначається День Української Державності. З нагоди свята пропонуємо до ознайомлення наступний матеріал про етапи українського державотворення.
Багато століть український народ не мав власної державності, але наполегливо боровся за право мати свою національну, незалежну, самостійну державу. Історія зародження української державності сягає у глибину віків і розпочалася ще за часів Давньоруської держави.
Київська Русь – це перший етап зародження української державності. Її утворення було результатом соціально-економічного та політичного розвитку союзів племен східних слов’ян. Прото-державні слов’янські племінні об’єднання на теренах східної Європи були об’єднані навколо Києва, що став центром політичного життя та культурного піднесення.
У своєму розвитку Давньоруська держава пройшла два основних етапи. Перший етап охоплює кінець IX і Х ст. Тоді Київська Русь була ранньофеодальною державою. Наприкінці Х – 1-й пол. XI ст. Київська Русь вступила у період свого розквіту. Початок прийняття християнства князем Володимиром у 988 р., поширення писемності, кодифікація норм звичаєвого права в першому правовому кодексі «Руській правді» князя Ярослава Мудрого – усе це стало фундаментом майбутньої правової та політичної культури українського народу. Саме Русь заклала основи державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця – гривня, а, головне, Київ як політичний і культурний центр майбутньої України.
У 2-й пол. XI ст. спостерігається тенденція до феодальної роздробленості, а наприкінці першої третини XII ст. Давньоруська держава вступила у другий етап свого розвитку – етап феодальної роздробленості. До періоду феодальної роздробленості відноситься і час зародження української державності.
Продовжило традиції української державності Галицько-Волинське князівство.
В умовах татаро-монгольського нашестя і розпаду державних структур галицько-волинські князі у ХІІІ-ХІV ст. розвинули інститут державності на значній частині українських земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі із монгольським нашестям. Виявом цього стало коронування у 1253 р. Данила Галицького у Дорогочині короною, присланою Папою Римським Інокентієм ІV.
У сер. XIV ст. українські землі увійшли до складу Великого князівства Литовського та Польського королівства.
Велике князівство Литовське – стало фактичним продовжувачем традицій Русі. Економічно і культурно руські землі були значно розвиненіші за литовські. Руські еліти сформували обличчя литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права. Державною мовою Великого князівства Литовського стала руська, якою велися ділові папери. Українські землі в складі Великого князівства Литовського користувалися широкою автономією.
У XVI ст. в українських землях зароджується та розвивається запорозьке козацтво. Виникнення козацтва було обумовлено комплексом економічних, політичних, соціальних та релігійних чинників.
Як окремий соціальний стан козацтво створило свою військово-політичну організацію – Запорозьку Січ Подніпров’я, Слобожанщини та Донеччини.
У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства та джерела права. У середовищі козацької старшини вперше в історії українського державотворення були чітко сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї.
Ці принципи були втілені у Гетьманщині, яка була створена внаслідок національно-визвольної війни сер. XVII ст. на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Гетьманщина була життєздатним політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо. Вершиною політико-правової думки в Гетьманщині стало укладання гетьманом у вигнанні П. Орликом у 1710 р. Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною та козацтвом. Це була одна із перших європейських конституцій того часу.
Російський імперіалізм різними способами і методами обмежував українську автономію і зрештою до кінця XVIII ст. ліквідував її.
У ХІХ ст. українці пройшли шлях від українського національного романтизму до політичного самоусвідомлення. Сформувалося поняття української нації з її етнічними кордонами, мовою та культурою, але сам процес формування української нації, на жаль, до кінця не відбувся. Але громадсько-політичні діячі Руської трійці, Кирило-Мефодіївського товариства, громадівців і Братства тарасівців, безумовно, заклали підвалини для майбутньої української державності.
Протягом ХХ ст. попри історичні труднощі, негаразди та мільйонні жертви українці неодноразово виборювали самостійність.
Лютнева буржуазно-демократична революція створила сприятливі умови для розвитку національно-визвольного руху пригноблених народів Росії. З перших днів революції сталося згуртування національних сил в Україні, і виникнення громадсько-політичного центру – Української Центральної Ради.
Центральна Рада виникла на революційній хвилі народного піднесення як організація, котра ставила перед собою завдання перебудови суспільного ладу, виходячи з невід’ємного права українського народу на самовизначення і відродження багатовікової державної традиції.
Від моменту створення у березні 1917 р. Центральна Рада (ЦР) намагалася забезпечити демократичні законодавчі підвалини державного будівництва: затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд, розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці, проголошеній 20 листопада 1917 р. за III Універсалом ЦР.
22 січня 1918 р. IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності Української Народної Республіки (УНР).
За часів УНР у 1918 р. було затверджено герб, основним елементом якого був тризуб. Тоді ж пісню Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького було затверджено гімном. Державним прапором став синьо-жовтий стяг.
Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського була другим державним утворенням часів Української революції, форма якого – гетьманат – походила з козацької епохи. Верховна влада належала гетьману. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, створено державний апарат, розвивалася наука, україномовна освіта тощо. Уперше тризуб став атрибутом військової форми.
Від грудня 1918 р. на більшості територій було відновлено Українську Народну Республіку на чолі з Директорією. Вона ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву тощо. Встановлено грошову одиницю – гривню.
Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА).
22 січня 1919 р. було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Ця подія на законодавчому, територіальному, політичному рівнях об’єднала Україну та стала початком історії єдиної, соборної України.
Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки в умовах громадянської війни і територія України була окупована східними і західними сусідами, ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного руху ХХ ст.
Від жовтня 1938 р. розпочався процес українського державотворення на Закарпатті, що на той момент входило до складу Чехословаччини. Підсумком цих зусиль стало проголошення 15 березня 1939 р. незалежності Карпатської України – республіки на чолі з президентом. Державні атрибути вона перейняла від УНР. Зокрема, державною мовою проголошено українську, затверджено національний синьо-жовтий прапор, гімн – пісню «Ще не вмерла Україна», герб – сполучення крайового герба з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі). Українці на Закарпатті стали першими у передвоєнній Європі, хто не змирився із анексією та зі зброєю в руках виступив на захист свободи.
В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 р. у Львові під час засідання Національних зборів було прийнято Акт відновлення української держави, створено уряд. Акт спирався на традиції УНР і ЗУНР. Слідом за Львовом проголошення Акта відбулося у багатьох містах західної та центральної України. У липні 1944 р. підпільна конференція під захистом відділів УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР). Таким чином збройна частина українського визвольного руху отримала політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Діяльність УГВР засвідчила прагнення визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.
За час існування комуністичної тоталітарної системи ні Голодомор 1932–1933 рр., ні масові голоди, ні репресії, Великий терор, економічні та політичні експерименти не змогли викорінити державницькі прагнення українців. Наприкінці 80-х років ХХ ст. в умовах послаблення командно-адміністративного режиму знову відродився масовий національно-патріотичний рух і постало питання незалежності.
16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Вона проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Насправді ж, відбулося відновлення державного суверенітету, за який українці змагалися протягом багатьох століть. 1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі український народ абсолютною більшістю голосів підтвердив прагнення жити в незалежній державі.
У країні почалися демократичні перетворення. У 1992 р. було законодавчо затверджено державні герб, гімн і прапор України.
28 червня 1996 р. відбулася ще одна знаменна подія – прийняття Конституції. Основний закон остаточно проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю.
У вересні того ж року офіційно було введено в обіг національну валюту – гривню, яка неодноразово була грошовою одиницею на українських землях.
У 2013-2014 рр. під час Революції Гідності українці відстояли ще й європейський шлях розвитку і засвідчили готовність боротися за нього як за самостійне право вибору та свободи. Натомість Росія, втративши можливість контролювати та використовувати Україну, вдалася до злочинної військової агресії. Вона анексувала Автономну Республіку Крим та окремі райони Донецької та Луганської областей.
У 2014-2016 рр. Україна зупинила вторгнення російської регулярної армії та зберегла державність. І нині, у 2022 р., ми не лише боремося з Росією, а і перемагаємо її – як силою зброї на фронті, так і на міжнародній арені. Попри перевагу ворога, українці зупинили агресора і продовжують рух у напрямі європейської та євроатлантичної інтеграції.
