Перший концерт для скрипки з оркестром Ре – мажор, ор.19.
«Сочинением, которое заставило полюбить Прокофьева, оказался для меня Первый скрипичный концерт. Позже я встречал многих людей, у которых любов к Прокофьеву также началась с этого сочинения. Мне кажется невозможно, любя музику, остаться им не захваченным. По впечатлению можно сравнить с тем, корда первуй раз весной открывают окно и первуй раз с улицы вриваються в него неугомонные звуки.» – такий відгук про цей твір в своїх спогадах залишив відомий піаніст ХХ сторіччя Святослав Ріхтер. І він не самотній у своєму захопленні.
Давид Ойстрах, один з найкращих скрипалів минулого сторіччя, теж із захватом говорив про Перший скрипковий концерт С.Прокоф’єва: «Сочинение это легко воспринималось слушателями, захватывало их поэтичностью и свежестью лирических образов, ярким сказочным колоритом.»
До речі, цей концерт зайняв у творчої діяльності Давида Ойстраха вагоме місце. А перше знайомство з цім твором відбулося ще в роки навчання у Одеський консерваторії. Цікаве, що коли у 1927 році Сергій Прокоф’єв був на гастролях в Одесі, то після концертів його запросили в Будинок вчених, де на честь композитора відбувся банкет, на якому одеські музиканти виконували для Прокоф’єва його ж твори. Вісімнадцятирічний Давид Ойстрах для свого виступу обрав як раз Скерцо з Першого скрипкового концерту. Але ж цей виступ закінчився конфузом. Під час виконання обличчя композитора ставало все більш і більш похмурим. А коли виступ закінчився, Прокоф’єв зайшов на естраду, сів за рояль та сказав: «Молодой человек, вы играете совсем не так, как нужно», – і став пояснювати особливості цього твору. Багато років потому і скрипаль, і композитор згадували цю історію з гумором.
Сьогодні цей концерт називають концерт – казка, концерт – сонце, а дослідники творчості Сергія Прокоф’єва сходяться на думці, що цім твором композитор відкрив нову еру в історії концертного жанру. Але ж з початку Перший скрипковий концерт досить довго чекав свого часу.
Роботу над цим твором Прокоф’єв розпочав ще у 1915 році. Цікаве, що сам композитор на скрипці не грав, але можливості цього інструменту знав добре ще з дитинства, завдяки Рейнгольду Глієру, коли той приїжджав у Сонцівку в 1902 – 1903 роках. Глієр, сам композитор і талановитий скрипаль, не тільки навчав маленького Сергійка Прокоф’єва гармонії та композиції, але приділяв багато уваги і музикуванню. Ось як про це згадує Прокоф’єв в своїй «Автобіографії»: «В тихие вечера Глиэр сажал меня за рояль, брал скрипку и мы играли сонаты Моцарта».
Пізніш, в роки навчання у Петербурзької консерваторії, Сергій Прокоф’єв постійно відвідував концерти скрипалів та багато грав в ансамблях. А протягом всього життя був знайомий і співпрацював з кращими скрипалями світу.
Ось і свій Перший концерт для скрипки з оркестром він написав для Павла Коханського, польського скрипаля, котрий допомагав композитору в роботі над цім твором. Прем’єра Першого скрипкового концерту була запланована на листопад 1917 року, однак ( за відомих обставин ) концерт був скасований.
Світова прем’єра Концерту відбулася лише через кілька років – 18 жовтня 1923 року, у Франції, в Grand Opera і представив його оркестр Сергія Кусевицького. Серед слухачів були таки відомі особистості як Пабло Пікассо, Жорж Орік, Кароль Шимановський та багато інших. І знов, як це часто траплялось з багатьма творами Сергія Прокоф’єва, прем’єра Першого скрипкового концерту викликала численні і суперечливі відгуки.
Що ж не сподобалося цього разу? Можливо це здивує, але цього разу Прокоф’єва звинуватять у відсутності зухвалого новаторства, тобто того, за що завжди критикували раніше. Якщо ранні опуси (наприклад, Перший та Другій концерти для фортепіано з оркестром) приводили в жах публіку своїм напором, міцністю, ритмічною свободою, то Перший концерт для скрипки з оркестром вразив своєю витонченістю і романтизмом.
Але ж без «музичного хуліганства» все ж таки не обійшлося. Зберігаючи канонічну трьох частинну структуру концерту, Прокоф’єв змінює темпову послідовність: перша і третя частини – повільні, а друга – швидка ( у класичному варіанті – навпаки ).
В І частині концерту перед слухачем проходять дві теми. Перша – лірична кантилена, мрійлива, ніжна, змінюється другою темою – в якої за допомогою трелей, пасажів, форшлагів створюється казкова, фантастична реальність. Але ж наприкінці І частини знов затверджується царство ніжної лірики.
ІІ частина – це віртуозне Скерцо. І тут композитор розширює палітру скерцозних образів від гумористично – жартівливих до саркастично – злісних.
ІІІ частина знов повертає нас до світлих ліричних настроїв, які символізують перемогу життєрадісного і прекрасного.
