Нашим читачам добре відоме ім’я видатного театрального діяча та публіциста – Володимира Івановича Немировича-Данченка, якого зображено на фотографії кінця 19 сторіччя (з фондів музею). А хто є той інший чоловік? Який зв’язок між ним селом Нескучне, сім’єю Немировичів-Данченків, Святогірською лаврою та Чеховим?
Старший брат Володимира Івановича – Василь Іванович Немирович-Данченко (1844 -1936) – у кінці 19 – початку 20 сторіччя відомий публіцист, прозаїк, поет, мандрівник, блискучий журналіст, військовий кореспондент, автор численних художньо-етнографічних нарисів, романів, оповідань та мемуарів – сьогодні майже забутий. А колись він був популярним письменником, якого читали Толстой і Тургенєв, Карл Маркс і Олександр II, – а також і найвизначнішим військовим кореспондентом своєї епохи. Саме він назвав журналістів – біноклем, через який суспільство дивиться на світ.
За 92 роки життя та творчої праці Василь Немирович-Данченко випустив понад 250 книжок. Його називали найпліднишим письменником Російської Імперії. Жартівник Салтиков-Щедрін пояснював таку працездатність свого колеги: “Їх же двоє – поки Немирович спить, Данченко працює!”
У травні 1875 року Василь Іванович здійснив подорож Україною, відвідавши і Святі Гори на річці Сіверський Донець. Результатом став нарис «Святі гори», виданий в 1880 році, який відразу набув шаленої популярності у читача та сприяв зростанню інтересу до Святогір’я. Подейкують, що саме він, Василь, та його нарис вплинули на рішення А.П.Чехова відвідати Святі Гори.
«По крытой галерее, по подземным ходам, которые будут описаны ниже, по черным норам, где до сих пор, кажется, пахнет схимниками и слышится звон их железных вериг, выбрались мы, наконец, на самые вершины меловых скал Святогорских. Я видел Соловецкие острова – с Анзерской горы, Заволжье – с откоса в Нижнем, панораму Урала – с Растеса, Заднепровье – с Киево-Печерских высот, волшебные равнины Аварии и Кой-су, целое море Балкан – с орлиного гнезда на св. Николае, счастливые долины Гирловского султанства – с Дервиш-горы, – но если бы теперь мне еще раз пришлось полюбоваться на эту громадную картину с меловых скал Святогорских, я, несомненно, многое забыл бы ради нее.» (Вас.Ів. Немирович-Данченко нарис «Святі гори» 1880 рік.)
А вже пізніше, починаючи з 1886 року, Василь Іванович став постійним гостем садиби Нескучне, де кожного літа відпочивав та працював його молодший брат Володимир. Саме тут і була зроблена ця світлина та багато інших, які зберігаються у фондах нашого музею.
У буремні роки Жовтневого перевороту, в одній зі статей, Василь назвав більшовиків німецькими агентами, прийшовши до влади, ті помстилися, конфіскувавши його квартиру в Петрограді. Немирович говорив своєму другові Миколі Гумільову, що має наміри виїхати закордон, скаржився, що “морда опричника” змінилась на “вовчий оскал комісара”. Автора книг, які Ленін називав “буржуазним непотребом”, довгий час не випускали з країни. Зрештою Василь Немирович заявив, що збирається писати грандіозну працю “Народні герої, вожді й мученики” та є потреба у матеріалах зарубіжних архівів. На початку 1922 року Василь Іванович був вже в Берліні, звідки незабаром перебрався до Праги. Де і помер 18 вересня 1936 року.
“Я прошел громадную жизнь. Сознательно я начал ее в эпоху, когда рухнуло крепостное право, и кончаю, когда весь мир в небывалой грозе, в страшных катаклизмах перестраивается заново” – Василь Іванович Немирович-Данченко.