Продовжуємо наш цикл статей про розвиток живопису на теренах Донеччини, читайте першу частину тут. У Донецькій області митецько-живописні надбання в основному сконцентровані в кількох музеях.
Донецький обласний художній музей
Один із найбільших музеїв художнього профілю в Україні. Його було засновано 23 вересня 1939 як Музей образотворчого мистецтва, з початком німецько-радянської війни припинив своє існування, з 1958 — відділ образотворчого мистецтва Сталінського краєзнавчого музею, з 1960 — Сталінська картинна галерея, з 1965 — Донецький художній музей.
З 1992 у Донецького обласного художнього музею є філія у селі Прелесному Слов’янського району – Музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості.
Після окупації Донецька у 2014 році музей у вересні 2015 року перереєстрований у селі Прелесному Слов’янського району на базі філії-відділу ДОХМ. У 2015 році Сектор сучасного мистецтва ДОХМ зареєстрований у м. Дружківка Донецької області. З 2021 року Сектор сучасного мистецтва ДОХМ перенесено до Краматорська Донецької області.
Музей у Донецьку мав у своїй колекції понад 15 000 творів живопису, графіки, скульптури й декоративно-ужиткового мистецтва, небагато ікон, переважна частина яких залишилася на території, непідконтрольній українській владі в Донецьку. З 2015 року музей зберігає пам’ятки народної архітектури та побуту Слобідської України та зразки дитячої творчості.
Лише в повоєнні роки вдалося створити систематичну колекцію живопису, що, однак, не сягає в давнину, а обмежується творами переважно XVIII століття.
Відділ західноєвропейський майстрів невеликий і обмежується поодинокими зразками через пізнє відновлення музею. Значних мистецьких колекцій місто ніколи не мало. Серед творів 18 століття звертають увагу: Якопо Амігоні. «Портрет невідомого в червоному», Кристіан Лішевський. «Пані в маскарадному вбранні», Марчелло Бачареллі (усі троє представники стилю рококо), Джордж Доу. «Портрет Мордвінова», Лука Джордано. Твір майстерні «Алегорія милосердя», Пітер Пітерс ван Норт. «Натюрморт з рибою», Йоос де Момпер. «Гірський пейзаж з подорожніми», Гаспаре Лопес. «Натюрморт з квітами», Арнольд Карл Балдінгер. «Натюрморт з черепом та книгою (ванітас)», Карл Валь. «Портрет архітектора Едварда Шуберта» та інші.
Митців Російської імперії представляють: Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, Орест Кіпренський, Іван Айвазовський, Василь Суриков, Іван Шишкін, Віктор Васнецов, Василь Полєнов, Валентин Сєров, Зінаїда Серебрякова, Борис Кустодієв, Роберт Фальк, Петро Кончаловський, Давид Бурлюк, скульпторка Анна Голубкіна та ін.
Ось деякі картини із зібрання Донецького обласного художнього музею:
Художній музей імені А.І. Куїнджі
Художній музей імені Куїнджі – державний художній музей у місті Маріуполь. Історія його створення доволі цікава. Відкриття музею в Маріуполі передбачалося ще в 30-х роках ХХ сторіччя, але реалізувати задумане вдалося лише в жовтні 2010 року, через 100 років після смерті самого художника. Під музей було відведено будівлю, що є зразком архітектури модерну 1902 року. Це був подарунок голови Маріупольської земської управи Газадінова доньці Валентині на честь весілля.
Та лише в 1997 році Маріупольська міська рада ухвалила рішення про підпорядкування історичної споруди в комунальну власність Маріупольського краєзнавчого музею під майбутню філію і створення в місті невеликої картинної галереї. Так нарешті було вирішене питання про створення в Маріуполі окремої картинної галереї, заснування якої гальмувалося упродовж кількох десятиліть.
На двох поверхах невеликої за площею будівлі Художнього музею імені Куїнджі облаштовано десять залів, загальна виставкова площа яких становить 300 м². Це лише перша черга приміщень, необхідних галереї. Усього в музеї представлено біля 2000 експонатів, серед яких твори живопису, декоративно-прикладного мистецтва, графіка та скульптура. Половина залів присвячена життю і творчості відомого маріупольського художника-пейзажиста Архипа Куїнджі. Тут зберігаються копії та оригінали його робіт (ескіз «Червоний захід», два етюди «Осінь. Крим» і «Ельбрус»), фотографії, документи, особисті речі, скульптури Архипа Івановича, біографічні книги.
У решті виставкових залів представлені роботи інших художників того ж періоду: Айвазовського, Шишкіна, Боголюбова, Верещагіна; пейзажистів Глущенка, Дерегуса, Яблонської, Цвєткової; маріупольських художників Бендрика, Кота, Гади.
21 березня 2022 року під час російсько-української війни будівлю музею було зруйновано внаслідок прямого влучання російської авіабомби. За попередньою інформацією, оригіналів робіт Архипа Куїнджі в музеї не було. Натомість невідомою є доля картин інших художників: Івана Айвазовського, Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса, Андрія Коцки, Миколи Бендрика, Леоніда Гаді.
Цікава й історія формування фондів музею. 1972 року в Маріуполі була заснована перша картинна галерея, приміщення для котрої надав місцевий ентузіаст, директор Коксохімзаводу Максимов. Юхим Харабет та Григорій Пришедько перевезли в місто декілька картин радянських художників — Якова Басова, Сергія Шишка, Тетяни Яблонської тощо. Але картинну галерею згодом закрили, а картини сховали у фонди Маріупольського краєзнавчого музею. Однак Маріупольський краєзнавчий музей не мав значної художньої колекції. Завдяки тому, що в 1973 році відбулася 1-ша республіканська пейзажна виставка «Меморіал Куїнджі», була створена комісія, що відібрала частку творів з виставки і передала її в краєзнавчий музей. Частину ж власних творів музею передав художник Арнаутов Віктор Михайлович (1896-1979), що довго працював у США і був деякий час співпрацівником мексиканського художника Дієго Рівери. Таким чином у фондах музею переважають твори майстрів Росії та України ХХ століття, серед яких: погруддя А. Куїнджі скульптора Володимира Беклемішева, скульптурні портрети радянських революційних діячів, незначна кількість графічних творів, екслібриси, картини Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Миколи Бендрика, Сергія Шишка, Михайла Дерегуса, Миколи Хана, Івана Марчука, Якова Басова, Андрія Коцка, Юрія Злидня, Миколи Бережного, Ернеста Контратовича, Федора Захарова, Олексія Костюченка.
Також представлені полотна місцевих художників – Григорія Московченка, Леля Кузьмінкова, Віктора Кофанова, Валентина Константинова, Олександра Шпака, Сергія Марковського, Петра Кота та ін.
З нагоди відкриття художнього музею була створена тимчасова експозиція, де репрезентовані комп’ютерні копії на полотні картин А.І. Куїнджі та історичні пам’ятки ХІХ та ХХ століть (металева купель з колишньої церкви Різдва Пресвятої Богородиці, Євангеліє кінця ХІХ ст., зразки текстилю, фото Куїнджі і копії його листів, портрет самого Куїнджі пензля його учня Г.О. Калмикова тощо). Серед новітніх творів мистецтва — медальєрне мистецтво місцевих майстрів (твори В. Узбека, Ю. Шевякова тощо).
Художній музей Краматорської міської ради
Краматорський художній музей заснований у 1967 році на базі відкритої в 1959 році картинної галереї. Фонди картинної галереї формували ентузіасти на чолі з членом Спілки художників СРСР І.І. Пархоменком. З набуттям офіційного статусу (1967 р.) музей поповнився унікальною колекцією живопису, графіки XVIII-XIX століть, переданою з Державного Ермітажу, Державного російського музею, Державного музею образотворчих мистецтв ім. О. Пушкіна.
Спершу художній музей у Краматорську працював як філія Донецького обласного художнього музею. За незалежності України, починаючи від 1992 року, заклад дістав самостійний статус.
Станом на 2018 рік фонди Краматорського художнього музею нараховували близько 2000 творів живопису, графіки скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, фоторобіт основного та науково-допоміжного фондів. Музей пишається колекціями робіт закарпатських художників З. Шолтеса, Е. Контратовича, І. Манайла, А. Шепи та інших. У музеї зберігаються полотна відомих українських художників: М. Дерегуса, Т. Яблонської, В. Гуріна, В. Сидорука, М. Глущенка, К. Трохименка, С. Кошового та ін., які були написані в середині XX століття.
Музей має колекцію скульптури відомих майстрів: Є. Бондаренко, М. Лисенка, В. Міненка, Б. Ульянова, В. Шатуха та ін.
Російський живопис представлений роботами М. Лаврова, В. Полєнова, П. Петровичева. Графічні роботи російських майстрів уключають твори О. Зубова, Г. Качалова, І. Соколова, В. Сєрова та інших. Значну цінність має колекція живопису і графіки з Казахстану.
Традиційно, зокрема останніми роками, основне поповнення фондів Краматорського художнього музею відбувається за рахунок творів, переданих у дарунок краматорськими художниками як членами Національної спілки художників України І. Базилевським, В. Кононенком, П. Шаповаловим, Т. Шумською, В. Гутирею, так і позаспілчанами В. Сєрбіним, Г. Мальковим, Р. Бахом та іншими.
Працівниками музею також сформований фонд декоративно-прикладного мистецтва, представлений роботами майстрів традиційного та сучасного мистецтва України К. Бобрової, Л. Шаповалової, Е. Кузьміної, І. Єпишиної, В. Скумена, Р. Слєпової, О. Підмогильної та ін.
Щорічно в Краматорському художньому музеї експонується 28-30 виставок, які відвідують до 17 тисяч осіб. На базі музею працюють: фотоклуб «Юріс», «Суботні зустрічі», музично-поетичні вітальні.
Дружківський історико-художній музей
Основою його створення стала громадська картинна галерея «Дружківська Третьяківка», що була відкрита в Будинку культури машинобудівного заводу в 1951 році. Галерея демонструвала творчість народної образотворчої студії, яку очолював О.Я. Бондар (1911-2005). У березні 1984 року картинну галерею реорганізовано в міський художній музей на громадських засадах, з 1996 року — державний; а від 2007 року музейний заклад дістав назву «Дружківський історико-художній музей».
З 1983 по 1988 рр. музей знаходився у приміщенні Свято-Нікольського храму, а відтак — у будинку центральної міської бібліотеки.
Спочатку зібрання музею поповнювалося виключно творами образотворчого мистецтва, в яких знаходило відображення художнє життя міста. Це були твори художників студії та відомих митців, які народилися, мешкали і працювали у Дружківці, зокрема, народного художника України О.П. Скобликова (1929-2005), заслуженого діяча Білорусі В.І. Сахненка (1923-1973), Ф.Т. Костенка (1910-1987), учасника багатьох міжнародних виставок та конкурсів з екслібрису Б. М. Романова (1949), лауреата і дипломанта міжнародних конкурсів з плакату С.Ф. Чернова. У фондах музею знаходиться колекція майстрів, які працювали на Дружківському порцеляновому заводі, відкритому у 1971 році: В. Є. Ковальчука , подружжя Н.І. та Ю.Є. Василенків.
Окреме місце в цій колекції належить члену Спілки художників СРСР С.О. Федяєву, творчість якого до 1986 року була представлена не повно. Тоді ж завідувачка новоствореного Дружківського художнього музею Т.Я. Долинівська звернулася до керівництва Укрпромфарфор з проханням про дозвіл передачі зразків Дружківського порцелянового заводу до фондів музею. В результаті в 1988 році до музею надійшла невелика колекція порцеляни. Серед зразків були дві роботи С.О. Федяєва: декоративна ваза «Квіти і фрукти» (порцеляна, підглазурний розпис, 1979 р.) та столовий сервіз «Бенкетний» з малюнком для деколі. У 1991 колекція музею поповнилася чайним сервізом «Квіти і фрукти» (1981), декоративною вазою та подарунковим набором для чаю з самоваром. Сам же митець так висловлюється щодо призначення своїх «побутових» виробів: «На формування мого ставлення до творів з порцеляни впливає не те, як зроблена річ: формування або лиття, підглазурний або надглазурний розпис; це цікаво тільки фахівцям. Головне, щоб виріб був справжнім витвором мистецтва, щоб приносило людям радість і насолоду. Для мене будь-яка річ гарна, якщо я можу сказати про неї: вона гарна»
У 1993 році в музеї організовано арт-студію «Мальва», яка продовжувала традиції Дружківської народної образотворчої студії. (Від 1 лютого 2017 року вона припинила свою діяльність).
Починаючи з 2001 року, музейні фонди стали поповнюватися предметами історико-краєзнавчого характеру. Це колекції археологічних знахідок палеолетичної доби та періоду ранньої бронзи, у тому числі — фрагменти Дружківських скам’янілих дерев; речей етнографічного характеру, які відображають особливості побуту, праці, свят представників різних національностей, що мешкають у Дружківці та її околицях; речі, фотографії, документи міського побуту з кінця 19 сторіччя з початку розбудови міста й дотепер.
Співробітники музею працюють за напрямками «Дружківка у роки Другої світової війни», «Дружківці — учасники локальних війн» (Афганістан, Єгипет, В’єтнам), «Дружківці — учасники ліквідації техногенних катастроф», «Історія православної церкви у Дружківці», «Дружківка у роки Голодомору» (матеріали про діяльність дитячого будинку у місті для сиріт, родини яких постраждали в ті часи), «Дружківка й дружківці під час АТО». За напрямком «Жертви політичних репресії» зібрано колекцію особистих речей, меблів, фотографій, документів українського правозахисника, одного з засновників Української Гельсінської групи Олекси Тихого.
Колекції меморіального характеру відображують життя видатних жителів Дружківки. Серед них легендарний матрос В. Кайда, доктор технічних наук, професор, академік, фахівець у галузі кібернетики та інформатики С.І. Самойленко (1930, Дружківка — 1998, США), народний артист України Іван Кавалерідзе, художній керівник-директор «Союзу театральних продюсерів України» В.М. Неведров (1946; Дружківка), народний артист України, заслужений діяч культури України, режисер О.Б. Фіалко (1946; Дружківка), відомий географ, кандидат педагогічних наук, автор «Топонімічного словника України» М.Т. Янко.
У 2007 році художній музей був реорганізований у комунальний заклад культури «Дружківський історико-художній музей».
Прикметним фактом, що стосується особливостей розвитку митецько-живописних реалій Донецької області, стало видання у 2008 році альбому «Художники Донеччини» (Донецьк: Промінь, 410 стор. Автори: М. Агабекян, С. Баранник, А. Дереза). Видання містить інформацію про 140 донецьких художників.
